Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

Офiцiант. Так, пгане. Слухаю пгане.

Добродiй (до свого носiя). Покладiть цi речi на той стiл. (Носiй не розумiє).

Офiцiант (втручаючись). Цей штiл заняли цi пгани, пгане. Як васа ласка…

Добродiй (суворо). Слiд би сказати менi про це ранiше. (До Кокена, з гнiвною вибачливiстю). Жалкую, що трапилась помилка, мiй пане.

Кокен. О, це нiчого, вельмишановний пане. Сiдайте тут, прошу вас.

Добродiй (холодно, повертаючись до нього спиною). Дякую. (До носiя). Покладiть це на отой стiл. (Носiй не ворушиться, поки добродiй не вказує на пакунки, рiшуче стукаючи по другiм столi, ближче до брами).

Носiй. Jawohl, gnad’g Herr (Кладе покунки).

Добродiй (виймаючи повну жменю грошей). Офiцiанте!

Офiцiант (пройнятий шанобливiстю). Слухаю, пгане.

Добродiй. Чаю! Для двох! Сюди!

Офiцiант. Слухаю, пгане. (Іде до готелю).

Добродiй вибирає iз своєї жменi грошей дрiбну монету й дає носiєвi, цей бере її, улесливо торкаючись рукою шапки, i вiддаляється, не насмiлюючись говорити. Його дочка сiдає й розгортає пакунок з фотографiями. Добродiй виймає Бедекера, ставить собi стiлець i далi, перш нiж сiсти, люто позирає на Кокена, наче чекаючи, що вiн забереться геть. Кокен, анi на крихту не збентежений, повертається на своє мiсце при першiм столi з виглядом скромної вихованости й кличе Тренча, що нерiшуче тиняється позаду.

Кокен. Тренчу, любий мiй друже, ваше пиво чекає на вас (п’є).

Тренч (радий приводовi повернутися на своє мiсце). Спасибi, Кокене. (Також п’є).

Кокен. До речi, Гаррi, я вже давненько збираюся спитати вас: ледi Роксдейль доводиться сестрою вашому батьковi чи вашiй матерi? (Ця куля влучає. Добродiй помiтно зацiкавлений).

Тренч. Ну, звичайно, моїй матерi. Чого це вам спало на думку?

Кокен. Та нiчого. Я саме мiркую — гм!.. Вона, мабуть, чекає, що ви одружитесь, Гаррi: доктор мусить одружитись.

Тренч. А їй хiба що до того?

Кокен. О, дуже багато, мiй любий. Вона вже наперед гадає про те, що введе вашу жiнку до лондонського свiту.

Тренч. Ото дурницi!

Кокен. О, ви ще молодi, любий мiй; ви не розумiєтеся на важливостi цих речей — здавалося б, такi незначнi офiцiйнi дрiбницi, а насправдi — пружини й колеса величної аристократичної системи. (Офiцiант повертається з чайним приладдям, яке вiн несе до добродiєвого столу. Кокен встає й звертається до добродiя). Вельмишановний пане, пробачте менi, що до вас звертаюсь; але я не можу позбутись почуття, що ви волiли б краще цей стiл i ми стаємо вам на завадi.

Добродiй (люб’язно). Дякую. Бланш, ось цей пан дуже ґречно пропонує нам свiй стiл, якщо ти волiєш його.

Бланш. О, дякую, менi байдуже.

Добродiй (до Кокена). Ми, здається, товаришi в подорожi, мiй пане?

Кокен. Товаришi в подорожi й товаришi по рiдному краї. О, ми рiдко вiдчуваємо чарiвнiсть рiдної мови, поки не почуємо її пiд чужим небом. Ви, безперечно, мали нагоду зауважити це?

Добродiй (дещо збентежений). Гм! З романтичного погляду — можливо, дуже можливо. З фактичного ж боку на звуки англiйської мови я почуваю себе як удома; а я не люблю почувати себе як удома, коли я за кордоном. Бо ж i витрати робиться зовсiм не задля цього. (Дивиться на Тренча). Здається, цей добродiй теж подорожував з нами.

Кокен (з мiною церемонiймейстера). Мiй шановний друг, доктор Тренч, дозвольте менi зазнайомити вас з паном… е-е?.. (Дивиться запитливо на добродiя, чекаючи почути iм’я).

Добродiй. Дозвольте потиснути вашу руку, докторе Тренчу. Моє iм’я Сарторiюс; i я маю за честь бути знайомим з ледi Роксдейль, здається, вашою близькою родичкою. Бланш! (Вона пiдносить очi). Доктор Тренч. (Вона вклоняється).

Тренч. Мабуть, менi слiд репрезентувати вам мого друга Кокена, пане Сарторiюсе: пан Вiльям де-Бурґ-Кокен (Кокен робить вишуканий уклiн. Сарторiюс з гiднiстю його приймає. У цей час офiцiант поветрається з чайником, гарячою водою тощо).

Сарторiюс (офiцiантовi). Ще двi чашки.

Офiцiант. Слухаю, пгане. (Іде в готель).

Бланш. Вам з цукром, пане Кокене?

Кокен. Щиро дякую. (До Сарторiюса). Ви надто люб’язнi, мiй пане. Гаррi, несiть сюди ваш стiлець.

Сарторiюс. Будь ласка, прошу. (Тренч приносить свiй стiлець до чайного столика; вони всi сiдають навкруги. Офiцiант повертається ще з двома чашками).

Офiцiант. Табльдот пiв на шьому, яснi пганове. Що пган звелить оце зараз?

Сарторiюс. Нiчого. Можете йти. (Офiцiант вiдходить).

Кокен (дуже ґречно). Ви збираєтесь ще довгий час тут пробути, панно Сарторiюс?

Бланш. Гадаємо поїхати до Роландсека. Там така гарна мiсцевiсть, як i тут?

Кокен. Гаррi, Бедекера! Дякую. (Дивиться в покажчик й вiдшукує Роландсек).

Бланш. Цукор, докторе Тренчу?

Тренч. Дуже вдячний. (Вона передає йому чашку й багатозначно дивиться на нього деякий час. Вiн поквапливо опускає очi долу, потiм позирає непевно на Сарторiюса, що зосередив свою увагу на бутербродi).

Кокен. Роландсек, очевидячки, надзвичайно цiкаве мiсце. (Читає). «Це одна з наймальовничiших i найчастiш одвiдуваних мiсцевостей понад рiчкою; її оточують численнi вiлли й чудовi садки, що належать переважно заможним торговцям з нижнього Райну i тягнуться повз лiсом порослi гiрськi узбiжжя, поза селом».

Бланш. Це бринить непогано: цивiлiзовано й з комфортом. Я за те, щоб ми там побували.

Сарторiюс. Зовсiм так, як у нас у Сурбiтонi, моя люба.

Бланш. Так, зовсiм.

Кокен. Маєте власнiсть понад Райном? О, я заздрю вам.

Сарторiюс. Нi, я лише винайняв на лiто умебльовану вiллу тут, у Сурбiтонi. Я живу в Бедфорд-Скверi. Я — член парафiяльної управи й мушу мешкати в своїй парафiї.

Бланш. Ще чашку, пане Кокене?

Кокен. Нi, щиро дякую. (Сарторiюсовi). Гадаю, ви вже побували тут скрiзь довкола? Тут майже нiчого дивитись, за винятком церкви св. Аполiнарiя.

Сарторiюс (скандалiзований). За винятком чого?

Кокен. Церкви св. Аполiнарiя.

Сарторiюс. Дивна назва для церкви. Мушу сказати, надто по-континентальному.

Кокен. Але ж так, так, так! Ось чого нашим сусiдам частенько бракує, пане Сарторiюсе смаку, — смаку в них замало. Але в цьому випадку їх не можна ганити: води названi по церквi, а не церква по водах.

Сарторiюс (так, нiби це умова, що полегшує провину, але не повне виправдання). Добре, що це так. Це вiдома церква?

Кокен. Бедекер вiдзначає її.

Сарторiюс (з шанобою). О, в такому разi я б з охотою на неї подивився.

Кокен (читає) …«що її року 1839-го спорудив Цвiрнер, останнiй визначний архiтектор Кельнського катедрального собору, коштом графа Фюрстенберґ-Штамгайма».

Сарторiюс (на якого це дуже вплинуло). Ми конче мусимо обдивитись її, пане Кокене. Я нiколи не думав, що архiтектор Кельнського собору жив так недавно.

Бланш. Годi вже з нас цих церков, тату. Вони всi