Читати книгу - "На скрижалях історії"

По суті, почалася російсько-українська війна, бо Радянська Росія для наведення «революційного порядку» кинула проти Української Народної Республіки тридцятитисячне угруповання Червоної Армії на чолі з В. Антоновим-Овсієнком, О. Єгоровим і М. Муравйовим, союзниками яких виступив більшовицький Харків. Там 24-25 грудня члени російської РСДРП(б) на чолі з Володимиром Затонським проголосили ще одну Українську Народну Республіку, як федеративну частину Російської Республіки. Політична тяжба, а потім збройна боротьба між Києвом і Петроградом посилили анархію на місцях і привели до двовладдя, а найчастіше до повного безвладдя. Уся неосяжна Україна охоплена конвульсіями злоби й загальної анархії. Між селянами вужаками поповзли чутки, «що євреї ховають кулемети й що вони проти українців», «що євреї ховають товари», «що вони винні в дорожнечі», «що в них усе є».

У містечку Кам'янка, Чигиринського повіту, Київської губернії 5 січня 1918 року, під час пошуку «кулеметів і бомб», солдатська секція місцевої Ради робочих і солдатських депутатів із навколишніми селянами й «вільними козаками» проводять повальні обшуки в євреїв, з конфіскацією товарів у лавках і відбиранням продуктів у їх будинках [20]. Коли євреї прийшли до волості скаржитися, їм відповіли, що збори солдатів окружних сіл винесли постанову про цю реквізицію. Узяті в євреїв товари будуть розподілені між кооперативами цих сіл. [65, 62-63]. Розпалюються пристрасті і в політичній атмосфері.

На початку 1918 року Центральна Рада почала схилятись до ідеї проголошення незалежності України. Це обумовлюється, насамперед, пошуком загальнонаціонального елементу, який би міг підняти народ на боротьбу за свою державність. На засіданні Малої ради 6 січня обговорюється ситуація, що виникла з наступом московських військ. На ньому представник Одеси відзначив:

— Більшовизм росте як пошесть! Для боротьби з ним потрібно негайно оголосити самостійність України.

Уже 7 січня більшовики почали наступ з іншого боку, по залізничним лініям Чернігів-Бахмач, Глухів-Конотоп, Харків-Полтава-Лозова. А далі захопили Лозову, Катеринослав, Олександрівськ, Полтаву, Глухів і Конотоп.

12 січня в Київському Педагогічному музеї близько першої ночі голова Української Центральної Ради М. Грушевський відкриваючи закрите засідання Малої ради, заявляє:

— Українські Установчі Збори не могли відбутися в призначений термін (9 січня) внаслідок заворушень в Україні. Ідучи назустріч бажанням і сподіванням народу, Уряд України вирішив не відкладати до українських Установчих зборів вирішення найважливіших життєвих питань поточного моменту, а вирішити їх негайно, видавши IV універсал.

Оплески. Усі встають. Далі він зачитує його текст:

— ...Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу...

Читання не раз переривається оплесками й криками: «Слава!». Особливу експансивність виявляють хори. Універсал доручає урядові «завершити переговори з Центральними державами й укласти з ними мир, після чого армія має бути демобілізована, а замість неї створена міліція».

Голосування Універсала проводиться за іменним списком членів Малої ради. Президія Ради й вся українська фракція голосують — «за». Коли черга дійшла до представників національних меншин, член Ради Чижевський відповідає — «проти», порушивши струнку гармонію українських голосів... Остаточний підрахунок приніс такі результати: у голосуванні брали участь 49 осіб, з яких 39 — «за», «проти» — 4, «утрималося» — 6.

М. Грушевський урочисто оголосив:

— Отже, Універсал самостійності! України прийнято!

Лунають вигуки: «Слава!» й спів: «Ще не вмерла Україна»...

Дві години ночі. Професор М. С. Грушевський запропонував засідання закрити.

У сумнівних хитаннях і відлуннях московського військового вторгнення проголосила Україна свою незалежність.

Наступного дня Іван Харченко примарширував зі своїм полком на майдан Богдана Хмельницького, де зібрався український гарнізон міста. З чотирьох боків пам'ятника Богдану вишикувались полки Богданівський, Полуботківський, Шевченківський, курінь Врятування України. Під'їхали вершники. Подається команда:

— Струнко! Вправо глянь!

Ті відповідають:

— Слава Україні!

Богданівський полк тричі проскандував: «Слава!».

Під звуки оркестру на площу до Богдана прийшла з жовто-блакитним прапором Центральна Рада в повному складі на чолі з Михайлом Грушевським. Йому піднесли якусь скриньку, з якої він витяг папір і, одягнувши окуляри, почав читати. На закінчення урочисто проголосив:

— Віднині Україна стає самостійною й незалежною державою на віки віків!

Центральна Рада 12 січня 1918 року вислала делегацію на мирову конференцію з західними державами в Брест. 27 січня 1918 року державним прапором України став блакитно-жовтий, який раніше ніколи не використовувався як державний символ. Поєднання кольорів прапору мало історичне підґрунтя, а поєднання смужок жовтої і синьої почало масово використовуватись ще під час революційної Весни народів 1848 року в Львові, а на українських землях, що входили до складу Російської імперії, лише після революції 1905 року.

У цьому ж 1918 році став державним гімн України «Ще не вмерла Україна», який уперше був надрукований нотами в 1865 році. Того ж дня столичні газети опублікували текст IV Універсалу, який ухвалила Центральна Рада: «Народе України!... Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою Українського Народу». Універсал датовано 9 січня, хоч насправді він був прийнятий в ніч на 12 січня. України не визнали ні радянська Росія, ані Антанта. Франція, приміром, хотіла відновлення «неділимої» імперії. Та й багато українців ще вірили в федерацію з «доброю Росією».

Українська газета «Нова Рада» 13 січня опублікувала текст IV Універсалу й репортаж із засідання Малої ради 11 січня: «Великої історичної ваги засідання... відкрилося лише