Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

Інші не приховували своєї неприязні. Людям, котрі найкращі роки свого життя провели у полярних подорожах, цей шмаркач кидає в обличчя докір, що вони йшли неправильним шляхом! Як він сміє?! Шпилькам і знущанням не було кінця.

— Яйце вчить курку.

— Побачимо, що скаже після повернення цей жовторотий, якому тільки-но перевалило за тридцять!

— Якщо він взагалі повернеться, — шепотіли вони поміж собою, кидаючи злостиві погляди на сміливе, відкрите обличчя Нансена.

Він стояв, ніби обвинувачуваний перед ареопагом суворих суддів. У тому самому залі, де ще зовсім недавно переможців гренландської експедиції підносили у похвалах до небес, де їм вручали найвищі нагороди, якими вшановували тільки найвидатніших полярників, тепер не знайшлося нікого, хто відважився б підбадьорити Нансена або принаймні прагнув би зрозуміти його.

— Докторе Нансен, ви хочете щось сказати? — ніби крізь запону долетіли до нього слова голови, і він мимоволі всміхнувся.

Ті слова лунали, мов питання, що звичайно ставлять на судовому процесі: «Що може підсудний сказати на своє виправдання?»

— Я глибоко вдячний шановним попереднім промовцям за цінні зауваження, які я тут вислухав, — відповів Нансен, шанобливо схиливши голову. — Але дозвольте мені, панове, відповісти на них ділом — експедицією.

Не вивів Нансена з рівноваги і бурхливий напад у пресі американського полярника адмірала Грілі.

«Не розумію, як міг хоч хто-небудь схвалити чи підтримати план Нансена, — писав американець. — Наскільки мені відомо, цей молодик не має ніякого досвіду. Перехід на лижах через Гренландію — визнаю, нелегкий — ні в якому разі не можна назвати полярною експедицією. Не маю сумніву, що ніхто з поважних людей не вірить у реальність задуму пана Нансена. Полярні експедиції показали вже доволі прикладів шаленої відваги. Досить уже було страшних небезпек, щоб наражати людей ще на одну через несерйозний прожект. Цей план — абсурд, більше того — самогубство».

Кожне слово цієї довгої різкої статті американця вражало молодого полярника в саме серце. Але Нансен добре пам'ятав, у чому полягала причина трагедії арктичної експедиції 1882–1883 років, що провадила дослідження за програмою Першого міжнародного полярного року. Не хто інший, як Грілі, будучи керівником цієї експедиції, продемонстрував легковажність і невміння передбачати, що й привело до страшних наслідків. З двадцяти чотирьох чоловік, виряджених на північну дослідну станцію, після трьох вимушених зимувань, які стали для всіх справжнім пеклом, повернулися тільки семеро. Решта загинули з голоду.

Нансен розумів уболівання Грілі і його ненависть до Арктики, з якої американець вибрався ледве живий.

Не беручи близько до серця цих нападів, а може, тільки вдаючи, що вони його не зачіпають, молодий полярник повернувся в Норвегію і там з подвоєною енергією почав готуватися до своєї всіма огуджуваної експедиції.

— Що тут скоїлося? Чи не запливає сьогодні до порту якийсь королівський корабель? Чого це з'юрмилося стільки людей?

Нансен міцно стиснув руку Єві, що сиділа біля нього в екіпажі.

— Поспішають туди, куди й ми, — відповів він, не приховуючи хвилювання.

Уздовж вулиці, що вела до верфі, перед усіма будинками майоріли прапори. Натовп густішав, широкою хвилею переливався з тротуарів на бруківку. На ляскання батога і погукування кучера перехожі обурено оберталися, але слова протесту одразу ж завмирали на їхніх устах, як тільки люди помічали біляву простоволосу голову Фрітьофа.

— Дивися, це він, — казали чоловіки, підносячи високо вгору дітей, щоб їм краще було видно.

— Який красень! — перешіптувалися жінки. — Щаслива та Єва. І сама вродлива.

— Тож і не дивно, що вибрав її. А подивіться, як гарно вона вбрана.

На позолочених осінню схилах гір довкола верфі хвилювалося море голів. На воді тислися сотні святково прибраних яхт, човнів і пароплавів. Біля причалу стояв конструктор Арчер. Вітер розвівав його велику білу бороду. Він шанобливо подав руку Єві. Без слів показав униз. Там, серед прикрашених різноколірними знаменами риштовань, стояв широкий корпус корабля. Білі дошки палуби різко контрастували з чорними просмоленими бортами. Могутні щогли ще лежали на березі. Їхнє місце на палубі зайняли три високі флагштоки; на двох крайніх майоріли вже національні прапори Норвегії, а на середній мали підняти прапор з назвою корабля. Ніхто досі ще не знав її.

Натовп збуджено гомонів. Норвежці — народ моряків — знаються на кораблях. Але доти ніхто ще не бачив такого, як цей, що мав вирушити на підкорення Північного полюса.

— Як дивно вигнуті його борти. Точнісінько яйце.

— Та ні, швидше половинка кокосового горіха, — дивувалися в натовпі.

— Міцна посудина, це одразу видно. Але не хотів би я бути на ній під час шторму: пекельно качатиме.

— Справді. Таким як почне кидати, то й душу витрясе, — додавали інші.

— Мабуть, тільки вдаєш, що не хотів би на такому судні поплавати?

— Нізащо в світі!

— Такий з тебе моряк! А я все віддав би, щоб потрапити на нього.

— Дивіться, дивіться, вже виходять на риштовання! — крикнув хтось.

Єва, з непокритою головою, в широкому, блакитному, як море, плащі легко підходила вже до носа корабля. Арчер, випроставшись, високо підвівши голову, тримав у руці пляшку шампанського. Нансен, зовні спокійний, дивився на залите сонцем море, ніби вже бачив на хвилях відблиск айсбергів.