Читати книгу - "Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Знаєш, — сказав він, — а я люблю випити. Якби не бокс, я би, певно, не просихав.
— Ага, — кивнув я.
— Багато я всього пропустив через той бокс, — мовив він.
— Ти добре на ньому заробив.
— Ну так, тому я ним і займаюсь. Але я стільки пропустив, Джеррі.
— Ну що, наприклад?
— Ну от візьми мою жінку, — сказав він. — Мене ніколи нема вдома. Думаєш, то добре для моїх дівчат? «Хто ваш тато?» — запитає їх якась подружка, з тих багатших. «Джек Бреннан». Нема тут нічого доброго для них.
— Ну й до дідька то все, — відповів я. — Основне, щоб у них були гроші.
— Чого-чого, а грошей їм точно вистачає, — мовив Джек.
Він налив собі ще. Пляшка вже майже спорожніла.
— Долий трохи води, — сказав я.
Джек долив.
— Ти собі й уявити не можеш, — промовив він, — як я сумую за своєю жінкою.
— Уявляю.
— Не уявляєш. Звідки тобі це знати?
— Але на селі все ж ліпше, ніж у місті.
— Мені вже начхати, де я, — сказав Джек. — Ти уявити собі не можеш, як воно.
— Випий ще.
— Я що — нахлявся? Мелю дурниці?
— Та ні, все гаразд.
— Ти не розумієш, як воно. Ніхто не розуміє.
— Тільки твоя дружина, — сказав я.
— Вона точно знає, — відповів Джек. — Точно. Вона знає, кажу тобі. Знає.
— Долий трохи води, — сказав я.
— Джеррі, — мовив Джек, — тобі ніколи не зрозуміти, як воно.
Він набрався, як собака бліх. Сидів, витріщившись на мене. Дивився аж якось надто пильно.
— Сьогодні ти точно заснеш, — мовив я.
— Послухай, Джеррі, — сказав Джек. — Хочеш трохи підзаробити? Постав на Волкотта.
— Га?
— Послухай, Джеррі, — Джек опустив склянку на стіл. — Я тверезий, ти ж бачиш. Знаєш, скільки я на нього поставлю? П’ятдесят тисяч.
— Та то купа грошей.
— П’ятдесят тисяч, — повторив Джек. — Два проти одного. Я зароблю двадцять п’ять тисяч баксів. Постав і ти на нього, Джеррі.
— Виглядає непогано, — сказав я.
— Я і так його не поб’ю, — вів далі Джек. — Тут нема ніякого шахрайства. Як я можу його побити? То чому б на цьому не заробити?
— Долий води, — сказав я.
— Після цього бою я кидаю ту справу, — мовив Джек. — З мене досить. Він і так мене поб’є. То чому б на цьому не заробити?
— Ага.
— Я вже тиждень не сплю, — сказав Джек. — Кручуся всю ніч і думаю, аж голова тріщить. Я не можу спати, Джеррі. Ти не знаєш, як це, коли не можеш спати.
— Ага.
— Не можу спати — і все. Просто не можу заснути. Нащо було стільки років тримати себе в формі, якщо не можеш спати?
— Ага.
— Ти уявити собі не можеш, Джеррі, як воно, коли не можеш спати.
— Долий води, — сказав я.
Коло одинадцятої очі у Джека самі заплющились, і я вклав його в ліжко. Нарешті він дійшов до такого стану, в якому не міг не заснути. Я допоміг йому скинути одяг і лягти.
— Тепер ти точно заснеш, Джеку, — сказав я.
— Ага, — відповів Джек. — Тепер точно.
— На добраніч, Джеку, — мовив я.
— Добраніч, Джеррі, — відповів він. — Нема в мене більше друзів, крім тебе.
— Ет, перестань, — відмахнувся я.
— Нема в мене більше друзів, — повторив Джек, — тільки ти.
— Спи вже, — сказав я.
— Сплю, — відповів Джек.
Унизу Гоґан сидів за столом у своєму кабінеті й читав газету. Він підняв голову.
— Ну що, поклав свого друзяку спати? — запитав.
— Він сам відключився.
— Ліпше вже так, ніж взагалі ока не стулити, — зауважив Гоґан.
— Це точно.
— А тим спортивним писакам цього ніяк не втовкмачиш, — додав Гоґан.
— Іду я теж спати, — сказав я.
— Добраніч, — мовив Гоґан.
Уранці я зійшов униз близько восьмої і поснідав. Гоґан уже тренував клієнтів в амбарі. Я пішов туди й дивився, як вони займаються.
— Раз! Два! Три! Чотири! — рахував Гоґан. — Здоров, Джеррі! — сказав він. — Джек уже встав?
— Ні. Ще спить.
Я повернувся до своєї кімнати і спакував речі. Десь о пів на десяту я почув, як у сусідній кімнаті прокинувся Джек. Він спустився сходами, я пішов услід за ним. Джек снідав. Увійшов Гоґан і зупинився біля стола.
— Як чуєшся, Джеку? — запитав я.
— Непогано.
— Добре спав? — поцікавився Гоґан.
— Виспався, як має бути, — відповів Джек. — У роті гидко, але голова не тріщить.
— Добре, — сказав Гоґан. — Значить, віскі було таке, як треба.
— Допишеш до рахунку, — мовив Джек.
— Коли ви хочете їхати до міста? — запитав Гоґан.
— Перед обідом, — відповів Джек. — Тим потягом, що об одинадцятій.
— Сідай, Джеррі, — сказав Джек.
Гоґан вийшов.
Я сів за стіл. Джек їв грейпфрут. Коли йому траплялась кісточка, він випльовував її на ложку і клав на тарілку.
— По-моєму, я добряче набрався вчора ввечері, — мовив він.
— Випив трохи віскі.
— І намолов дурниць.
— Та перестань.
— Де Гоґан? — запитав Джек.
Він уже закінчив із грейпфрутом.
— У себе в конторі.
— Що я там казав про ставки? — запитав Джек.
Він колупався ложкою у грейпфруті.
Прийшла служниця — принесла яєчню з шинкою і забрала грейпфрут.
— Принесіть ще склянку молока, — сказав їй Джек.
Вона вийшла.
— Ти сказав, що поставив п’ятдесят тисяч на Волкотта, — мовив я.
— Так і є, — відповів Джек.
— Багатенько.
— Не подобається мені та затія, — сказав Джек.
— Може, щось зміниться.
— Ні, — відповів Джек. — Йому той титул кров з носа потрібен. Ті спритники знають, на кому заробити.
— Ніколи не знаєш, як буде.
— Та ні. Йому потрібний титул. Він дорожчий йому за всякі гроші.
— П’ятдесят тисяч — немала сума, — зауважив я.
— Я все розрахував, — сказав Джек. — Я не можу виграти. Ти ж знаєш, що я ніяк не можу виграти.
— Поки ти на ринзі, шанс є завжди.
— Ні, — заперечив Джек. — Зі мною все скінчено. Це просто розрахунок.
— Як ти чуєшся?
— Непогано, — відповів Джек. — Мені треба було виспатись, і все.
— То, може, ти добре виступиш.
— О, я їм покажу, — сказав Джек.
Після сніданку Джек замовив міжміську розмову з дружиною. Він стояв у будці й розмовляв.
— Він уперше подзвонив їй за весь час, відколи тут тренується, — мовив Гоґан.
— Він їй щодня пише.
— Не дивно, — гмикнув Гоґан, — адже лист коштує тільки два центи.
Гоґан попрощався з нами, і чорношкірий масажист Брюс відвіз нас на підводі до станції.
— До побачення, містере Бреннан, — сказав Брюс на пероні. — Сподіваюсь, ви відірвете йому головешку.
— Бувай, — відповів Джек.
Він дав Брюсу два долари. Брюс добряче над ним попотів. Він здавався розчарованим. Джек перехопив мій погляд — я дивився на два долари у Брюсовій руці.
— Рахунок усе покриває, — сказав він. — Гоґан брав з мене за масаж.
Дорогою до міста Джек мовчав. Сидів у кутку, встромивши квиток за стрічку на капелюсі, й дивився у вікно. Раптом він обернувся до мене і сказав:
— Я попередив жінку, що сьогодні заночую в «Шелбі», — мовив він. — Це відразу за рогом від «Ґардена». А завтра вранці піду додому.
— Добра ідея, — відповів я. — А твоя дружина колись бачила тебе на рингу, Джеку?
— Ні, — сказав Джек, — не бачила.
Я подумав про те, якого побоїща він сподівається, якщо не хоче ввечері йти додому.
Приїхавши до міста, ми взяли таксі до «Шелбі». З готелю вийшов хлопчик і взяв наші валізи, ми підійшли до стійки.
— Скільки у вас коштують номери? — запитав Джек.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей», після закриття браузера.