Читати книгу - " Первісний інстинкт. Другий епізод: Мисливець., FrostFox"

– Вітаю, пані та панове, – ельф, як і його попередник, говорив так, що його чули в кожному куточку павільйону. – Сьогодні я і мої учні доклали всіх можливих зусиль, щоб задовольнити ваш тонкий смак, сподіваюся, вам сподобалося.

Кухар зняв свій берет і низько вклонився.

– Своїм вступом у ступінь гросмейстера я багато чим завдячую своєму новому особистому учневі, лише його свіжий погляд та унікальні техніки дали мені змогу знайти натхнення та зробити останній крок назустріч глибшим таємницям кулінарії, – ельф вказав на людину, що стоїть серед інших кухарів, які вийшли, щоб вислухати слова шефа. – Ще мій учитель казав, що в інших ми можемо знайти те, чого нам бракує, а справжній майстер – вічний учень.

Павільйоном пройшлися згодні кивки, розбавлені рідкісними похитуваннями головою, скажімо так, думки розділилися. Той самий особистий учень, запрошений вийти в центр, являв собою цілком звичайного людського чоловіка, зустрінь такого на вулиці – і не запам’ятаєш. Чорне волосся, яке ледь пробивалося з-під сірого берета, вищий за мене на зріст, із жилавою статурою і довгими руками.

[Раміз 53 рівень]

Гравець зупинився поруч з учителем і вклонився гостям, після чого став позаду, заклавши руки за спину. Зробив він це настільки природно, ніби в нього за спиною роки досвіду в отриманні загальної похвали.

– Частину сьогоднішніх страв розробили і приготували особисто, тож не соромтеся ставити запитання під час завершальної частини вечора, ми з радістю відповімо на них, – гросмейстер рукою подав сигнал, й офіціанти розосередилися між столиками, очікуючи, доки всі закінчать трапезу.

Поступово люди почали переміщатися до саду, де вже були підготовлені столики із закусками та напоями, а також місцем для танців. Музиканти непомітно перекочували сюди, граючи вже більш виразні та жваві композиції, які так і зазивали продемонструвати свої танцювальні здібності. Лише зараз починалася основна частина вечора, на якій майстри мали змогу поспілкуватися та налагодити зв’язки.

Я практично відразу залишився наодинці з Тарою, адже Ладія з Ураною і Веро́ніка пішли, щоби поговорити з іншими людьми. Ми удвох розташувалися біля одного зі столів, насолоджуючись, нітрохи не менш смачними, ніж основні страви, закусками й напоями, попутно обговорюючи всякі дрібниці. З них, щоправда, бажаних характеристик не капало, зате короткостроковий ефект був просто чудовий, збільшуючи швидкість відновлення мани й запасу сил на 10% протягом двох годин. Я не встояв і непомітно закинув кілька в сумку, щоб заощадити трохи часу в майбутньому сеансі передачі мани.

– Послухай, хотіла запитати, ти ж завтра збираєшся надовго поїхати? – звернулася до мене Тара.

– Не знаю чи надовго, орієнтовано на тиждень. Будеш сумувати? – не зміг я втриматися від легкого флірту, не тільки ж їй напружуватися.

– Поки ти не пропадеш із поля зору, не дізнаюся, – хитро посміхнулася вона, – якщо тобі знадобитися допомога в якійсь справі, що перебуває в моїй компетенції, звертайся. Замовлень у мене не так багато, власне, як і друзів, тому для тебе завжди знайдеться час.

– Хм, у такому разі не відмовився б від броні…

– Якщо підбереш матеріали, зроблю все якнайкраще й за мінімальну плату, – миттєво відповіла дівчина.

– Думаю, після походу матеріалів набереться вище даху, а зараз… є в мене одна шкура, яка може тебе зацікавити, – боковим зором я побачив, як до нас хтось наближається. – Обговоримо пізніше.

Той самий учень гросмейстера неспішно підійшов і звернувся до мене, що дещо дивно з огляду на різницю в статусі з Тарою. Єдине пояснення – йому цікавий особисто я, як гравець.

– Вітаю.

– Привіт, – відповів я йому досить дружелюбно.

– Не щодня блукачам вдається пробитися на такий захід. Наскільки можу судити, тут тільки я, ти й Нахт, – зі знанням справи підсумував кухар.

– Знайомі з ним? – варто відразу визначити, хто перед тобою.

– Не дуже, кілька разів заманював мене у свою зграю, але я відмовився, так розумію, тебе він теж діставав? – зі щирим співчуттям спитав Раміз.

– Не те щоб діставав… Переплутав мене з деким, а потім напрошувався присісти за столик, допоки його не відтягнув старий Говард, – треба давати тільки ту інформацію, яку співрозмовник може довідатися і сам, щоб випадково не напоротися на пастку.

– Схоже на нього. З ким би він тебе не сплутав, поки не знатиме точно, не відв’яжеться… Якщо не хочеш, щоб Нахт сильно смердів, постарайся перебувати в колі місцевих, яких він побоїться образити. Він украй не любить інвестувати свій час і ресурси, щоби потім втратити репутацію з важливими людьми, – на перший погляд, Раміз радить із суто безкорисливими намірами.

– Я запам’ятаю. До речі, це ж ти розробив рецепт місцевого борщу? – варто поступово відводити розмову від неприємної теми… і взагалі закінчувати ці другосортні шпигунські ігри, я прийшов сюди розслабитися чи як?

– Так, довелося неабияк попрацювати, щоб знайти інгредієнти, здатні замінити звичні продукти. Особливо важко було знайти заміну капусті та буряку… хто б міг подумати, – тут хлопця пробило на тривалий монолог щодо всіх складнощів, з якими йому довелося зіткнутися під час удосконалення рецепта, як він днями й ночами перебирав найрізноманітні овочі і спеції, доки не домігся свого.

Проте Раміз дивовижним чином уникав згадки конкретних інгредієнтів і методів їх обробки, зберігаючи рецепт у таємниці. Воно і зрозуміло, було б дивно, витрать він тижні на рецепт, щоб випадковий слухач просто повторив його.

– Щось я забалакався, – зупинив він власний потік слів, – якщо в мандрах знайдеш цікавий інгредієнт, то одразу неси до мене, про ціну домовимося. Можеш знайти мене в ресторані на торговій вулиці або на фермерському ринку біля західних воріт, як пощастить. Запит на додавання в друзі відправив…

[Гравець «Раміз 53 рівень» надсилає запит на додавання в список друзів. Прийняти?]