Читати книгу - "Мілана, Сергій Олексійович"

Вже було досить пізно, коли у двері подзвонили. Година була майже дев'ята вечора. 

- Ну, нарешті! - Подумав з радістю Сергій і побіг скоріше відчиняти. Він з нетерпінням чекав на обох дівчат та там, за дверима, стояла лише одна Кароліна. І він не міг зрозуміти в чому тут справа. 

Хлопець так чекав, що вони з Міланою приїдуть у двох. З такою надією він мріяв про те, що буде радий бачити їх обох у себе в гостях. Що вони будуть усі разом відмічати його день народження. Тому і покликав Кароліну та Мілану на своє свято, бо завжди був їм радий. Та дуже щасливий, коли бачив їх, розмовляв з ними. Він їх дуже вже любив. Особливо, чесно кажучи, Сергію звісно, що хотілося побачити Міланочку. Вона така весела, думав він про неї і відразу посміхався.  Така приємна людина. І з нею добре так завжди буває на душі. Наче вона його вже дуже давня та добра знайома. І ось, тобі, маєш. Одна Кароліна. Лише одна. А повинно було бути їх аж дві. Це було трішечки сумно і зовсім не те про, що він мріяв усі ці дні. 

Так. Звісно. Сергій був дуже радий бачити й Кароліну. І ось вона стояла на порозі така щаслива та радісна. Така яскрава. Дівчина мала дуже чудовий вигляд. Рожева помада блищала на її губах. Нова приваблива зачіска. Коротка спідниця. Кофтинка дорога на неї була вдягнена. От видно відразу, що зовсім вона нова. Одного кольору зі спідницею. В обох руках у Кароліни купа подарунків. 

Стояла така усміхнена. Така вона була яскрава та чарівна. Та, якби зараз замість неї, ось тут, перед його очима, стояла Мілана, то Сергій був щасливий в два рази більше. З Кароліною було добре. Та з Міланою це краще йому було. Вона діяла на нього як заспокійливе. Сергій був хлопець енергійний. Постійно на емоціях. І от лише одній Мілані якимось дивом вдавалося роботи так, щоб він поводився спокійно та не звертав увагу на різні дрібниці. Які зазвичай могли вивести його із себе. В неї талант, думав про дівчину Сергій. І тому звісно Мілана була потрібна йому завжди. Вона гарна на нього діяла. Одна її присутність робила дива з його настроєм та поведінкою. 

 Кароліна була тепла, добра, щира, лагідна. М'яка така. Як людина. Та й зовні теж приваблива досить дівчина. Вона наче сонечко. А Мілана, замислився Сергій? Мілана то інше. Мілана вона - жива. Вона - справжня. З нею поруч життя вирує. Їй все ціково. Вона, як я, зрозумів Сергій. Що є то є. 

В хлопця на мить навіть промайнула думка про те, що краще б до нього на день народження приїхала Мілана, чим Кароліна. Та йому відрізу стало соромно за ці свої егоїстичні думки. Це було дуже несправедливо по відношенню до Кароліни. Ось вона сама їхала до нього. На всю ніч. Не злякалася. Бо тут було багато хлопців. І дівчина про це знає. І все одно прийшла. Бо вірить в нього. Бо поважає. Ось, так вона йому настільки довіряє! А він про неї так думає! Ні. Ні. Кароліна така класна! Вона молодець! Я ій буду дуже-дуже вдячний, казав собі Сергій. А Мілана? Ну, що поробиш. Як тут зі мною поруч інша то треба бути ій вдячним і давати усю ту увагу та любов, що були призначені ім на двух, тільки Кароліні. Бо вона тут і поруч. Бо приїхала, щоб там не було. Я тобі дуже вдячний, думав про себе хлопець. І ніколи цього не забуду. 

Він якось й не подумав про те, що в Кароліни тут могли бути свої особисті справи та інтерес. Бо Костя навіть вже почав ій дуже сильно подобатися. Про це Сергій якось зараз зовсім і не думав. Він не здатний був підозрювати людей у якіхось не гарних та підступних вчинках. Сергій усіх судив по собі. Він вважав, що, якщо він сам каже, що думає та намагається бути з усіма відкритим та чесним, то й всі оточуючи його люди повинні бути теж саме такі. Сергій майже завжди вірив усім людям. Тому звісно і був радий бачити дуже Кароліну. Сергій думав, що дівчина приїхала до нього на день народження тільки заради його одного. Але ж треба все таки спитати і про Мілану, вирішив хлопець 

- А де ж Мілана? - Розчарована спитав нарешті Сергій, показуючи усім своїм виглядом, що дуже засмучений тим, що її немає тут ось, поруч з Кароліною.

- Вона захворіла. - Дивлячись десь угору, тихо відповіла дівчина. 

Ій так не хотілося йому брехати. Дуже-дуже. Та що поробиш? Не можно було казати Сергію правду. Не в жодному разі не можна. Мілана навіть це декілька разів роботи їй заборонила. І ось вона там у себе вдома, а ти тут маєш, щось розповідати та казати те, що тобі дуже не хочеться, думала Кароліна. Вона була чесна та порядна дівчини. І це все давалося їй дуже тяжко. От чому ій треба брехати Сергію? Чому не можна казати так, як воно усе є насправді? Кароліна цього не могла зрозуміти. Та Мілана їі дуже просила. І ось маєш проблему. На душі від цього усього було дуже кепсько. 

- Міланочка дуже перепрошує, що не змогла приїхати. - Сказала Кароліна дивлячись кудись у стелю. - Але вона так хотіла. Так хотіла. 

- Так вона, дуже хотіла, та мамо ій на жаль заборонила їхати, подумала дівчину. 

 - Вона дуже хвора. А так би звісно залюбки. Ти ж знаєш, як гарно Мілана до тебе відноситься. - Почала пояснювати далі Кароліна, намагаючись не дивиться Сергію у в очі. 

Бо насправді Мілану на день народження не пустили батьки. Точніше її мама. А взагалі то тітка, яка, як завжди підбурювала свою рідну сестру проти Мілани. Батько був в ніч на роботі. Він би обов'язково відпустив доньку де вона схоче. А мама ні. Мілана звикла майже усім з неї ділитися. І от маєш через це. Дівчина не знала, що перед цим тітонька добре накрутила її маму. І що будь-яка розмова не буде мати ніякого результату. Мама вже напевно знала, що нікуди її не відпустить. Особливо на ніч. 

- Що це за день народження, що там всю на ніч збираються? - Питала її перед цим її рідна сестра. Мілані вона доводилася тіткою. - От сама посуди. Ти ж вже доросла людина. От що можуть роботи хлопці та дівчата вночі? Я у себе в школі таких історій чула, що і розповідати соромно. Тому, моя тобі порада. Ніяких гостей. Нічних клубів. І такого усього. Хай краще дома сидить наша Мілана. Так для нас усіх краще буде. Не треба нам, щоб ми вже бабусями ставили. Сама знаєш, цноту втратити справа швидка. Хто зна чим вони там у хлопців займаються. А як хоче гуляти, то ось хай заміж виходить. От моя така порада. Хай Мілана дома сидить доки ми її не віддамо заміж.