Читати книгу - "Мілана, Сергій Олексійович"

І от коли Мілана сказала, що збирається до хлопця на день народження та й ще з ночівлею. То звісно, яка на неї чекала відповідь. 

- Ніяких друзів. - Категорично заявила ій мама. - Ніяких хлопців невідомих. Сама кажеш, що вони веселі. То як на мене це вже все несерйозно. Треба, щоб хлопці про гроші думали, а не про дівчат. Та ще й на ніч хочеш до них поїхати. Ти ж молода дівчина, повинна вже все розуміти. Я знаю. Їм всім від тебе тільки одного і треба. Взагалі ти чим зараз думаєш, Мілана! Тим самим місцем чи головою. Тобі треба вчитися, а не про хлопців думати! От вийдеш заміж то і роби, що тобі забажається. А зараз ми тебе з батьком годуємо та одягаємо. Не вистачало, щоб ти нам щось там у подолі принесла. 

Мама ще багато чого ій розповіла. І про хлопців. І про заміжжя. І про усе інше.

Мілана навіть з нею не сперечалася. Бо вона знала маму. Але тільки зараз подумала, що треба було сказати, що вона іде до Юліани чи там до Кароліни. Та вже запізно. Але дівчина знала, що все одне буде роботи так, як їй забажається. Бо їй подобалися ці хлопці. І те як вони до неї відносяться. Вона заздрила, тому що Кароліна зараз була там у гостях. Мілана була впевнена на сто відсотків, що зараз у Сергія весело та цікаво. А її не відпустили. Це було досить образливо для неї. Вона не плакала, ні. Такий вже в неї був сильний характер. Та іншим разом я все одно зроблю по своєму, вирішили Мілана. Хоч би що там мама не казала та все одно буде по моєму. А про те, що треба виходити заміж, то якось вже ці всі справи її більше не цікавили. Я ще досить молода, щоб думати про таке. Як буде мені за двадцять, то й буде видно. Потім вже побачимо, що і до чого, вирішила дівчина. Мілана заспокоїлась. Закрилася у себе в кімнаті та читала підручник з англійської мови. Зазвичай це її заспокоювало. А в цей самий час ії найкраща подруга сиділа поруч з Сергієм та все йому розповідала про Мілану. Звісно ні якісь там особисті таємниці, а все таки, що можно було розповісти не втручаючись у чуже життя.

- Мілана, вона яка? - Поцікавився Сергій, коли вони з Кароліною залишилися на одинці. 

- Мілана? - Кароліна замислилась. - Вона дуже хороша. Гарно танцює. Добре говорить англійською. Весела дуже. Сильна. Я маю на увазі характер. Вміє себе поставити. Вміє з людьми розмовляти. Майже не п'є. Та ти це і сам бачив. Вона все тримає у собі та по неї ніколи не вгадаєш погано їй чи ні. Тверда але добра. З нею мені разом завжди комфортна. Вона, як це тобі сказати одним словом, - замислилась Кароліна.  - О! Знайшла. Вона - справжня! 

- А. Зрозумів. - Перебив Кароліну Сергій. - Я знаю що таке. І дуже ціную це в людині.

- Щось дійсно таке. А ще, - продовжувала Кароліна свою розповідь, - вона не те, щоб тримає все у собі. Просто не показує своїх емоцій. Але Мілана дуже гарна та щира людина. Я її дуже люблю! - Виголосила Кароліна. - Вона, чесно, дуже хотіла до тебе приїхати, Сергійко. Та ось, вибач, що не змогла. 

- О! - Прийшла хлопцю ідея. - Так треба до неї у гості поїхати обов'язково. Провідати чи що. Бо якщо чесно, то її мені не вистачає. Ось ти приїхала. І це вже добре. Ти ж знаєш, як я завжди вам радий. Дякую тобі дуже, Кароліночка за все! 

- А ще Мілана, - перебила його Кароліна не в змозі стримати усіх своїх ємоцій, -  просили переказати, що вона тебе дуже любить, що немає нікого краще тебе і щоб я тебе обійняла. - І дівчина обійняла щиро Сергія та прижала його до своїх грудей. 

- О! Дуже приємно. -  Сергій дійсно був розчулений. Бо він теж ставився до дівчат дуже гарно. І обох їх любив. Тільки кожну по своєму. Він і сам ще досі не міг зрозуміти, хто з них подобається йому більше. Але він теж не поспішав з висновками. Кожна пані була по своему йому близька. І от якби можно було зустрічатися з обома, то мабуть так би він й зробив. Та на жаль, навряд чи, хто з них на це погодитися. Але ж які вони чудові, думав Сергій і радів, що доля подарувала йому таких гарних та приємних друзів. 

Ось вони зараз сидять удвох з Кароліною на кухні. П'ють чай удвох доки там всі інші веселяться. Зараз вони разом розмовляють про Мілану та про Кароліну. Сергій слухає уважно і во всі очі дивиться, яка сьогодні Кароліна красива. Пухкі рожеві губи. Біла шкіра. Рожеві нігті. Приємний сміх. Це все вона - Кароліна. А ще вона спокійна дуже та така якась мирна та слухняна. Зі всім завжди згодна. Ніколи не сперечається. Така м'яка. Комусь буде гарна дружина. Та це не моє. Розуміє хлопець, що він би не зміг з Кароліною довгого бути разом. Ось Мілана то інше. А Кароліна наче думки його читає.

- Мілана в нас їнша. - Каже Кароліна про свою найкращу подругу. - Вона тобі подобається? - Неочікувана питає дівчина в Сергія. І йому не зрозуміло, це вона так просто чи дійсно хоче знати, як він до неї ставиться. Хлопець мовчить. Бо він й сам ще не знає відповіді на це дуже просте питання. А в цей самий час на іншому кінці міста Мілана лежить у своєму ліжку та думає саме про нього. 

Їй дуже шалено хотілося поїхати, хотілося бути там, де зараз знаходиться Кароліна. Бути поряд зі своїми друзями, з хлопцями, поряд із Сергієм.
Ну, що вона могла вдіяти, якщо мама не дозволила їй нікуди йти. Питання було поставлено рубом і Мілана ще настільки була самостійна і впевнена у собі, щоб різко і негативно сказати мамі "ні".

Їй було дуже прикро. Прикро до сліз. Але вона практично ніколи плакала і таїла всі свої образи у собі.

Мілана дослівно могла собі зараз уявити, хто і що говорить і хто чим займається там на іншому кінці міста. Кароліна поїхала на всю ніч і всю ніч їй там буде весело, смішно та цікаво. І її подруга там не лише заради свого Кості була. Мілана це точно знала.

Вони іноді навіть між собою жартома сперечалися, кого з них більше любить Сергій. Хоча, звичайно, Кароліні було приємно, що всі в неї хлопці закохані.

- Кароліна! – казала їй подруга. - Ти у нас прямо нарозхват. Всім ти подобаєшся. Он навіть Серьожа сказав, що хотів би на тобі одружитися.