Читати книгу - "Віддана без любові , Соломія Реус"

Андрій підвівся. Шлунок стисло. Він не чекав цього. Не зараз. Не так.

— Про кого?

— Не нервуйся. Я не збираюсь влаштовувати сцен, сварки чи докори. Просто… сьогодні вона приходила. До нас. Натякала. І я зрозуміла. Тож прошу тебе про одне — будь обережним. Не через себе навіть, а через дітей. Я не хочу, щоб вони щось дізнались. І не хочу, щоб це дійшло до інших. Ти сам знаєш, як це може відгукнутись.

Він мовчав. Потім підійшов, обійняв її ззаду, притулився.

— То ти переживаєш лише за дітей? І за свою репутацію? — прошепотів їй на вухо.

Вона мовчала. Напружилась. І тоді, різко, як пружина, звільнилась від його рук.

— Я тебе попереджала, Андрію. Ще тоді. Любові силоміць не буде. Я не просилася тобі в дружини. Ти сам так захотів.

— То ти й далі мене не любиш? І ніколи не любила?

— Ні. — І пішла, залишивши його наодинці з тишею.

   Коли двері за нею зачинились, Андрій залишився сам. Лампа жовтим світлом лягала на стіл, кімната була тиха, ніби нежива. Його руки стиснулись у кулаки. Гнів, біль, безпорадність — усе змішалося. Він не мав права бути злим — вона нічого не зробила йому поганого. Вона просто була… чесною. І це вбивало.

   «Вона права», — подумав він. Як завжди. Вона доводила свою правоту без криків, без принижень. Просто фактом свого існування. Своєю байдужістю. Своїм мовчанням. А він — лишався чужим у її світі. За тринадцять років шлюбу — жодного кроку назустріч. І сам він… не зміг пробити цю стіну.

   Наступні дні нічим не вирізнялись ззовні. Ранки були тими самими — запах кави, газета, діти. Вечори — тихими. Сцена, яка відбулась, не мала продовження, але залишила слід. Андрій став уважнішим. Стриманішим. Але Зіну не залишив. Лише попередив:

— Зіно, будь ласка… припини зустрічатись із Богданою. І — про нас. Мовчи. Нам обом буде гірше.

   Зіна не відповіла. Лише довго дивилась на нього, затягуючись цигаркою. І кивнула. А в душі — клекотіло. Вона програла. Але мовчала. Бо найгірше для неї — втратити його зовсім.

   І кожен залишався при своєму — зі своїм болем, страхом, порожнечею. І ніхто з них ще не знав, що вже за рогом — біда. Велика, темна, невідворотна. Та, що змінить усе.