Читати книгу - "Данелія , Таміла Калас"

Саме в цей момент до кімнати увірвалася барменка Люся, тримаючи в руках заляпану тацю з кількома порціями неапетитної їжі.

- Василь Іванович, можна вас на хвилинку? – покликала вона його, кивнувши на двері.
Чоловік неохоче підвівся і вийшов у коридор разом з Люсею. За дверима почулися приглушені голоси, і через кілька хвилин він повернувся сам.

- Добре, – раптово буркнув він. – Будеш тут працювати. Два тижні стажування. Не оплачується.

- Так довго? Але мені терміново потрібні гроші.

- Будеш добре працювати – матимеш і гроші. Тут є такі клієнти, що чайові дають непогані. Завтра зранку приходь. Все, йди, в мене обід стигне.
Люся провела Данелію до виходу, її обличчя сяяло задоволеною посмішкою, ніби вона сама могла отримати від цього якусь вигоду.
Протягом короткої розмови Люся кілька разів назвала Данелію "дочкою" та розсипалася компліментами щодо її вроди, від яких у Данелії навіть розболілася голова.
Вдома Данелія розповіла мамі, що влаштувалася офіціанткою в хороший ресторан. Правду про заправку та її жалюгідне кафе довелося приховати – ніхто б не дозволив їй там працювати. Але знайти щось пристойніше за такий короткий термін, коли гроші були потрібні як повітря, виявилося майже неможливо. Та й без досвіду роботи на кращі варіанти годі було й сподіватися.

Минув місяць важкої праці в смердючому кафе. Данелія з кожним днем все більше переконувалася, що ця робота абсолютно не для неї. Обіцяні щедрі чайові виявилися міфом, а зарплату ніхто й не думав платити. Кожного разу, повертаючись додому, вона відчувала непереборне бажання прийняти гарячий душ і змити з себе цей огидний запах засмальцьованої олії, тютюну та дешевого мила. Робота виявилася виснажливою не лише фізично, а й морально. Окрім обов'язків офіціантки, на неї звалили ще й прибирання: щоранку доводилося підмітати брудне подвір'я навколо кафе, збирати розкидане сміття, а потім без перепочинку носити замовлення. А клієнтів у цій Богом забутій забігайлівці вистачало.
Одного з її безкінечних трудових днів до їхньої заправки під'їхала знайома розкішна автівка. Данелія саме підмітала тротуар і миттєво впізнала білий BMW X5.
З машини вийшла Діна Григоренко. Дівчина виявилася її сусідкою. Григоренки жили на сусідній вулиці їхнього колишнього маєтку, тому вони часто перетиналися на світських заходах. Батько Діни був впливовим підприємцем, і навіть конкурував з їхньою родиною в минулому. Побачивши дівчину, Данелія миттєво метнулася за ріг кафе і через чорний хід забігла всередину, забувши навіть винести повне відро зі сміттям до контейнера на вулиці. У поспіху Данелія незграбно зіткнулася з молодим чоловіком, який саме прямував до виходу. Вона збила його з ніг, ледь не впавши сама. Хлопець опинився на брудній підлозі, а весь смердючий вміст її відра висипався йому прямо на груди.
Хлопець миттєво підскочив на ноги, з люттю обтрушуючи з себе залишки кавової гущі, недопалків та іншого непотребу.
Данелія, заціпеніла від жаху, почала квапливо збирати розкидане сміття назад до відра.

- Ти зіпсувала мою улюблену кофту! Ти хоч знаєш, скільки вона коштує? Та тобі річної зарплати не вистачить на неї, ідіотко! – злісно процідив хлопець, його обличчя спотворила гримаса гніву.
Від образи та приниження Данелія застигла на місці, не знаючи, що відповісти.
На галас з-за барної стійки стурбовано підійшла Люся.

- Мамо, ця ідіотка зіпсувала мою кофту! – знову фиркнув хлопець, показуючи на брудну пляму на своїй дорогій футболці.
Для Данелії ці слова стали останньою краплею. Рішення звільнитися з цієї жахливої роботи виникло в її голові миттєво. Вона ніколи не звикла терпіти такого приниження.
* Заспокойся! – обурено виплюнула Данелія у відповідь. – Твоя кофта не вартує більше, ніж моя спідня білизна! – з цими словами вона кинула брудне відро на підлогу, на ходу зриваючи з себе робочий фартух.
Тепер до Данелії дійшли справжні наміри Люсі. Жінка явно намагалася познайомити її зі своїм сином, про якого часто згадувала у розмовах. Люся ще довго вмовляла Данелію залишитися, обіцяючи кращі умови, але Данелія була непохитною у своєму рішенні піти, навіть без зароблених грошей.
Вдома Данелії довелося розповісти мамі всю правду про те, де саме вона працювала цей місяць. Вони знову опинилися без копійки в кишені. Батька вдома ще не було – Олександр поїхав провідати бабусю, якій нарешті стало трохи краще.
Алена разом з Данелією приготували скромну вечерю і саме накривали на стіл, коли надворі почало сутеніти. З вулиці долинув звук автомобіля, що зупинився біля їхніх воріт. Мама схвильовано виглянула у вікно, а потім вийшла на подвір'я. До них несподівано приїхав Євген, і його занепокоєний вигляд одразу впав в око. Його напружена хода не віщувала нічого доброго.
Євген зупинився біля Алени під навісом будинку. Данелія лише спостерігала за їхньою розмовою крізь віконне скло, відчуваючи, як у грудях наростає тривога. Після того як Євген підійшов до Алени і щось їй повідомив, мама похитнулася і ледь не знепритомніла – Євген встиг підхопити її під руки. Данелія миттєво вибігла до них.

- Що сталося? – Данелія допомогла Євгену завести бліду маму до вітальні.
Алена безсило опустилася на диван. Данелія стрімко кинулася на кухню, щоб принести склянку води. Вона допомогла мамі зробити кілька ковтків і сіла поруч, тримаючи її за тремтячу руку.

- Данеліє... твого батька знову заарештовано. Поліція приїхала прямо до лікарні й затримала його, – важко вимовив Євген.

- Що?! Але ж ми виплатили заставу! І... і хто знав, де він?

- Не знаю, все сталося дуже швидко. Я нічого не зміг вдіяти.

- Зате я знаю... – з безсилою злістю прошепотіла мама. – Знаю, хто це зробив. Косевич. Він мститься за Влада. Данеліє, тобі треба кудись поїхати... негайно.

- Євгене, ти зможеш побути з мамою? – Данелія рішуче підвелася з дивана.

- Так, звісно.

- Ти куди? – Мама схвильовано схопила її за руку, її очі були сповнені страху.

- Не хвилюйся, мамо. Я ненадовго. Все буде добре, – спробувала заспокоїти її Данелія, хоча сама відчувала, як у грудях розростається відчай.