Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Я досі не міг отямитися від того, що тільки що сталося. Я заступився за Кару. І ні, я не шкодував про це. Просто все якось так швидко сталося, що я навіть не встиг зрозуміти. Та мене турбувало питання — чому Ребекка так поводиться, і Кара їй дозволяє таке? Але, здається, для цієї родини це звичайна справа. А в мене ж прокинулося дике бажання захищати їх. Це було так дивно, адже на якусь мить я справді відчув, що це моя родина. І коли Кара вийшла, я сказав:

- І що це взагалі таке було? - не витримав я. - Як це розуміти? Твоя матір не найприємніша людина. А ще й така нахабна. І як ви її терпите?

- Ти, напевно, так і не знаєш історії нашої родини. Звичайно, про це ж не писали в газетах та інтернет-виданнях. А Кара б навряд чи все розказала, адже їй боляче згадувати цю тему.

- Я взагалі знаю мало про її дитинство. Вона не розказувала, а я й не наполягав. - я потиснув плечима. - Та знаю, що все не так просто. Як і про смерть батька.

- На жаль, я не можу так просто розказати. Це не тільки мій секрет... - почав Маркус.

- Думаю, Тоні заслуговує на те, аби знати правду. - Кара увійшла до кімнати. - Але моя мати не та, про кого варто розповідати. Тому, приготуйся почути неприємну історію.

Я ж лише кивнув та присів на диван, готуючись почути повнішу версію того, що я і так знаю.

- Родини Ріддель та Барроу ще з дев'ятнадцятого століття були ворогами. Тоді влада у містах була поділена між кількома багатіями, що контролювали всі сфери життя. - розповідав Марк. - Ми відповідали за усі питання, що пов'язані з розподілом землі та будівництвом, а от Барроу дістався морський порт. Згодом вони відчули себе ошуканими. Та у двадцятому столітті, після Другої Світової війни все налагодилось. Терренс Барроу був моїм найкращим другом. - він посміхнувся. - А от його донька, Ребекка, мені ніколи не подобалася. Вона завжди вміла грати на публіку. Але мій син був щасливий, бо кохав. А потім народилася Кара. Та Ребекка ніколи не була хорошою матір'ю. Весь час вона жила у своє задоволення, майже не згадуючи про дитину. А потім мій син захворів. - я бачив, що у чоловіка мало сльози не виступили на очах. - На жаль, лікувати вже було пізно. Ребекка, остаточно не витримавши подружнього життя, пішла від нього. Через рік сина не стало... Кара тоді була ще маленька, але я став виховувати її

- Моя матір навіть на похорон не прийшла. - холодно сказала дівчина. - Вони розлучилися ще до того, тому і претендувати на частину компанії вона не могла. І це її досить сильно дратувало.

- Згодом помер і Терренс, який обрав не найкращий шлях розвитку для Barroy Com., а Ребекка не змогла нормально керувати компанією. І тоді вона згадала, що має доньку, спадкоємицю Riddel Inc. - Маркус налив собі віскі. - Але тут вона не була бажаним гостем. Проте, заявилася сюди, вимагаючи віддати їй дитину. Або просто гроші. В той день вона не отримала нічого. А Кара попросила офіційно прибрати частку Барроу з її прізвища.

- Мати періодично з'являлася в моєму житті. Але лише для того, аби попросити гроші. І три роки тому я дала їй невелику суму. - Кара видихнула. - Кілька разів вона намагалась впевнити мене, що все усвідомила. Та я не вірю. А сьогодні вона підтвердила те, що для неї донька не важлива.

В один момент я побачив в ній маленьку дівчинку, я втратила батька, і так відчайдушно потребувала в материнській турботі. Проте, мені здається, якби ще кілька років тому Ребекка спробувала стати частиною її життя, в неї б це вийшло. Але тепер не знаю... Наскільки ж самотньою вона була.

- Якби не Кара, то не знаю, що б сталося з Riddel Inc. - посміхнувся Марк. - Я був настільки занурений у своє горе, що не зміг слідкувати за всім. І Кара взяла управління у свої руки. Занадто рано їй довелося подорослішати. А в вісімнадцять років вона вже поєднувала керування відділом дизайну та навчання. Можна сказати, мені дуже пощастило з родиною.

Я прямо бачив гордість в його очах. Вони й справді дуже щаслива родина, не дивлячись на те, що їх всього двоє. Тепер, нехай і лише формально, я частина цього. Але, чесно, мені б хотілося лишити все так і далі. Можливо, навіть спробувати щось справжнє з Карою.

Так, стоп. Що це за думки. Я маю сприймати це лише як чергове своє завдання, а не закохуватися. Тим паче я дуже добре знаю, що ні до чого доброго це не призводить. Вже одного разу я помилився, покохавши Беатріс. А вона от так от просто взяла та розбила мені серце. І, судячи з усього, мені ще пощастило, адже Картера вона обманює постійно. А він і не бачить ніби цього, адже вірить своїй дружині.

- А тепер ще з'явився ти. І я дуже радий бачити, що моя Кара щаслива. В неї є шанс побудувати міцну родину, в якій, я сподіваюся, і для мене знайдеться місце.

- Завжди знайдеться. - дівчина міцно обійняла діда.

От тільки в її очах проскочило відчуття провини за те, що вона обманює свого діда. Ну нічого, зовсім скоро це все закінчиться. Тільки я не впевнений, що це все пройде так легко, як я думав спочатку. Якщо нам доведеться ще якийсь час вдавати чоловіка та дружину, то рано чи пізно це все може стати справжнім. І тоді буде боляче...