Читати книгу - "Том 2"

І користі свого стану Я ніколи не зречуся.

Але, може, то й корисно Нам, створінням вищим, ліпшим На землі від звірів інших Знати, що гадають нижчі.

Так, в тих низьких, темних, бідних Сферах нижчої громади Поміж звірів всюди чути Гордість, лихо й нарікання.

Все природне, історичне,

Все звичайне, справедливе,

Всім літ з тисячу відоме,—

Одверта зухвала морда.

Молодим старії гордо Все гарчать про злу науку,

Що загрожує культурі І гуманності на світі.

«Діти! — Атта Троль гукає І качається по голім Незастеленому ложі,—

Нам належиться прийдешність!

Якби всяк ведмідь, всі звірі Та булимоєї думки,

Ми б, злучивши наші сили,

Подолали б всіх тиранів.

Якби дикий вепр з’єднався Із конем, а слон, як брат,

Хоботом своїм обняв би Роги чесному волові,

Вовк з ведмедем різних мастей, Мавпа з цапом, навіть заєць,—

В товариство всі з’єднались,

Перемога б стала певна.

Згода, згода! се найперше,

Що нам треба. Поодинці Нас потопчуть,— але вкупі Ми гнобителів затопчем.

Згода, згода! — переможем, Скинемо те горде панство Монополії бридкої!

Буде звірське праве панство.

Головні закони — рівність Всіх створіннів божих,— дарма, Хто якую віру має,

Хто на масть який, чим пахне.

Рівність правая! осел в нас Буде вищим урядовцем,

Лев при тому часом мусить До млина мішки возити.

Щодо пса, то, правда, єсть він Здавна вже послугач людський.

І багато тисяч років Як собака жив між людьми;

Але в вільнім краю верне Він собі права одвічні,

Що не мають буть зламані, Скоро він придбає слави.

Так, жиди в нас навіть мусять Право рівності одержать,

І закон їх постановить Нарівні з другими звірми.

Тільки танець на базарах Заборонений їм буде,—

Заборону сю роблю я В інтересі мого хисту.

В раси їхньої немає Почуття до стилю,— в танці Пластики нема, а сеє Смак псує поміж народом».

Сумно в логові сумному,

В колі рідному сидить

Атта Троль, той ворог людський,

І реве, і зуби скалить:

«Люди, наволоч химерна І Все вам смішки! — ваші смішки І кормига ваша бридка Згине хутко в день великий!

Обража мене найгірше Рух отой кисло-солодкий В них на мордах,— не терплю я Того усміху людського!

Як на білому обличчі Я побачу рух сей клятий, Повертаються від злості В животі в мене всі кишки.

Ще зухваліше, ніж в мові, Виступає в тій усмішці Вся глибока безсоромність,

Що сидить у людських душах.

Все посміхуються! Навіть І тоді, коли повинні Найповажніш буть,— у хвилю Урочистую кохання!

Все посміхуються! В танці —

Й там сміються! Зневажають Тим сей хист, а він повинен Завжди культом буть поважним.

Так, танець за давніх-давен На меті мав благочестя;

І жреці кругом престолу Йшли, було, в святому колі.

При ковчезі заповітнім Танцював колись Давид; Танець був служінням богу, То — молилися ногами!

Отже, й я танець так само Розумів, як танцював я На майданах перед людом — І придбав собі тим слави.

Слава та, я признаюся, Завдавала серцю втіхи;

Бо від ворога почути Дивування — любо нам!

Та вони й в ентузіазмі Усміхаються! Безсилий Проти них той хист танечний, Легкодушні люди завжди!»

VIII

Часто в світі чесні люди Не конечне гарно пахнуть, Слуги ж панські уживають Завжди амбру та лаванду.

Від людей, душею чистих, Часто тхне зеленим милом, На негідному ж створінні Аж блищить олій рожевий.

Хай же носа не копилить Любий мій читець, коли він В Атта Тролевій печері Не згада арабських спецій.

Хай побуде він зо мною В душнім та важкім повітрі, Де герой мій свому сину Мов із хмари промовляє:

«Сину, сину мій мизинний! Притулись до морди батька Ти своїм єдиним вухом,

Вислухай поважне слово!

Стережись від людських думок, Бо загубиш душу й тіло!

Між всіма людьми немае Справедливої людини.

Німці перш були порядні,—

Ті сини Туїскіона *

Наші родичі віддавна,—

Отже й тії зледащіли:

Віру стратили й побожність, Атеїзм вони провадять...

Сину, сину, стережися Бауера й Фейєрбаха! *

Та не будь ти атеїстом, Незвіром, що без поваги До творця,— бо то ж творець Нам створив сей світ великий!

Угорі і сонце, й місяць,

І зірки усі,— хвостаті Так же само, як безхвості,—

Все то одсвіт його сили.

Долі і земля, і море —

То луна святої слави,

На землі створіння кожне Почува величність бога.

Навіть щонайменша кузька В бороді у богомільця З мандрівцем іде на прощу, Вічному хвалу співає!..

Там у зорянім наметі,

На престолі золотому,

Владар наш сидить величний,—

Се ведмідь здоровий білий.

Біла, наче сніг, без плями,

Ясна шерсть його; над чолом Діамантова корона,—

Небеса всі осіяла.

Скрізь гармонія в обличчі І діла німії думок;

Тільки берлом він порушить —

І лунають співом сфери.

А в ногах сидять лагідно Ведмеді святі, що в світі Тихо все терпіли,— в кігтях Держать мученицькі пальми.

Часом інший раптом скочить, Потім другий, святим духом Зрушений, і — глянь! — танцюють Дивний танець урочистий...

Ласки божої проміння Заміня талан їм в танці І, раюючи душею,

Виплигнуть хотять із шкури!

Чи то й я, Троль недостойний, Буду гідний того щастя,—

Від земної злої долі Перейти в той край відради?

Чи й мені перед престолом,

Там, у зорянім наметі,

Танцювати доведеться З пальмою, в промінні слави?»

IX

Мов язик червоно-ярий,

Що той чорний Фрейлігратів Негрський князь з досади люто Витріщає з чорних уст,—*

Вийшов місяць так із темних Хмар небесних. Десь далеко Б’ють джерела невсипущі,

Цілу ніч вони лютують.

Атта Троль стоїть самотньо На шпилі, на любій скелі, Самітний реве на кручі,—

Свище вітер опівночі.

«Так, ведмідь я! я ведмідь той, Що незграбою, кудлаєм,

Ревуном і товстолапим,

І бог зна ще як взивають!

Так, ведмідь я! я ведмідь той!

Я опудало отеє,

Я той дурень, що приймає Ваші посміхи й наругу!

Я на глум вам здавсь! і мною ж, Мов яким страшилом, завжди Дітвору лякати звикли,

Дітвору ледачу людську.

Я посмішище отеє,

Що баби в казках виводять,

І я вголос визнаю се Перед всім нікчемним людом.

Чуєте ви всі? — ведмідь я!

Свого ж роду не стидаюсь,

Я пишаюсь, мов походжу Від Мойсея Мендельсона!» *

X

Постаті суворі й дикі Десь бредуть на четвереньках І дорогу пробивають В темнім гаю опівночі.

Батько Атта Троль ступає,

З ним синочок одноухий.

Там вони спинились в гаю,

Де лежить кривавий камінь.

Атта Троль реве: «Сей