Читати книгу - "Трагедії"

1080-1081. ...гірко сином буть Нешлюбним. - Мати Гіпполіта, амазонка, не була громадянкою Афін, тому її син вважався позашлюбним (див. також прим, до «Медеї», рр. 596-597).

1090. Латони дочка - Артеміда, Діктіина (р. 1128).

1137. Харшпи - три дочки Зевса й Евріноми, супутниці Афродіти, богині радості й жіночої принади.

1186. Дорогою... в Епідавр... - Дорога з Трезена в Епідавр проходить гористим суходолом, а не вздовж моря, як це описує Евріпід, щоб зробити можливою появу повторного морського бика.

1242. їда - йдеться, очевидно, не про гірське пасмо поблизу Трої, а про однойменну гору на Кріті, звідки походить Федра.

1370. Хоч Евріпід, на відміну від своїх попередників, причину всіх бід бачить у скаламученій пристрастями людській душі, тут, за традицією, згадується якийсь «давній гріх... родичів».

1412-1413. Того, хто їй милий... - тобто Адоніса, прекрасного юнака, що його покохала Афродіта; Адоніс одначе загинув не від стріли, пущеної Артемідою, а на полюванні, від кабана.

© Aerius, 2003

Геракл

Переклад А.Содомори

© Евріпід

© А.Содомори, 1993

Джерело: Евріпід. Трагедії. К.: Основи, 1993. 448 с. С.:153-198.

OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003

ДІЙОВІ ОСОБИ

ГЕРАКЛ

АМФІТРІОН

МЕГАРА

ТЕСЕЙ

ХОР ФІВАНСЬКИХ СТАРЦІВ

ЛІК

ІРІДА

ЛІССА

ВІСНИК

Дія відбувається перед палацом Геракла у Фівах.

ПРОЛОГ

Перед палацом на східцях вівтаря Зевса Рятівника сидять Амфітріон, Мегара і три малі сини.

АМФІТРІОН

Амфітріона хто б не знав аргоського?

Із Зевсом ложе він ділив, Алкея син,

Онук Персея, батько нездоланного

Геракла? Так, у Фівах я свій дім заклав,

Де земнородних плем'я проросло з ріллі, -

Мужі, з яких лиш горстку пощадив Арес.

їх діти, внуки - тут, у місті Кадмовім.

Од них Креонт родився, Менекея син,

Владар земель цих, А Мегарі - батько він.

10] Весь люд кадмейський гучно прославляв її

Під звуки флейт весільних, як в оселю цю

Геракл із нею входив - із дружиною.

Одначе, Фіви - мій осідок - кинувши,

Жону Мегару й свояків, рішив мій син

Переселитись - жити в стінах Аргосу,

В краю кіклопів, звідки я був вигнаний

За кров Електріона. Щоб зарадити

Біді моїй - отчину повернуть мені,

Стократно заплатив він Еврістеєві:

20] Звільнив од чудиськ землю. Чи то Гери гнів

Його раз по раз жалив, чи гнав долі бич.

Трудних чимало довершивши подвигів,

Насамкінець він через гирло Тенару

В Аїд зійшов: потвору - пса тритілого

Мав вивести до світла, й не вернувсь відтіль.

Давно така йде чутка в місті Кадмовім,

Що Лік, який Діркею за дружину взяв,

У семибрамних Фівах був велителем.

А потім - близнюки два, Зевса пагони,

30] Зет з Амфіоном, білокінні владарі.

Так ось нащадок Ліка (Зветься також Лік)

Сам не фіванець - із Евбеї виходець,

Убив Креонта. Вбивши - править краєм тим, [155]

Безладдям скориставшись і незгодами.

Тож нам, які з Креонтом споріднилися,

Біда, як нині видно, чимала грозить.

Бо, поки син мій - у підземних закутах,

Теперішній владар наш, Лік, намірився

Скарати смертю всіх дітей Гераклових,

40] Убити й жінку, щоб одмити кров'ю кров;

Завзявсь іще й на мене (та який то муж

Із старця?), щоб ті діти, віку зрілого

Сягнувши, за Креонта не помстилися.

Так ось, у млу підземну вибираючись,

Мій син мені в опіку дав дітей своїх

З їх матір'ю у домі, щоб не згинули

Гераклові нащадки. Отже, сівши тут,

Рятунку жду від Зевса при жертовнику,

Що син мій благородний спорудив колись

50] На згадку про звитягу над мінійцями.

Тож сидимо тут, усього позбавлені -

Голодні, спраглі, голі - на землі сирій

Спимо, прилягши, бо ж із дому рідного

Нас вигнано - рятунку й не ждемо уже.

Одні з-між друзів - друзі на словах лише;

А справжні - помогли б нам, та снаги нема.

Ось так-то в горі... Хто хоча б на крихітку

Зичливим був до тебе, - не бажай тому

Шукати в скруті друга незрадливого.

МЕГАРА

60] О старче! Ти фіванців - аж не віриться! -

На місто вів тафійське, зруйнував його.

Так-так... Безсмертних воля - темна ніч для нас.

Була ж і я щаслива статком батьковим:

Багатством він пишався й володіннями,

Що меж не мали: довгим списом ширив їх,

На інших можновладців наступаючи.

І діток мав: мене ось шлюбом славним він

З Гераклом, твоїм сином, пов'язав колись.

Та нині - все пропало. Вмерти мусимо

70] І я, і ти, о старче, і Гераклові

Нащадки - діти!.. Марно я окрила їх,

Мов птиця - пташеняток неоперених.

Вони ж навперебій мене випитують:

«То де наш батько, мамо? Що ж то робить він?

Коли, нарешті, прийде?..» Свого татонька

Шукають, нетямущі. їх розраджую,

Як можу, казочками, та сама здригнусь,

Лиш рипнуть двері: діти - біля них уже:

Обнять коліна хочуть батька любого.

80] Яку ж надію, до рятунку шлях який,

О старче, вкажеш? Тільки ти - порадник мій. [156]

Ні з міста вийти нам не вдасться потайки -

Чи можемо змагатись із сторожею? -

Ані на поміч друзів покладатися

Не варто більше. Поділися ж думкою

Чимшвидше, смерть-бо поряд, годі гаятись!

Безсилі - та не будьмо безпорадними.

АМФІТРІОН

Ой, не в такому, дочко, ми становищі,

Щоб радами так легко розкидатися.

МЕГАРА

90] Чи болю мало? Чи життя цінуєш так?

АМФІТРІОН

І сонцю рад я, і надію теж люблю.

МЕГАРА

І я. Та що з надії безнадійної?..

АМФІТРІОН

Загайка різні біди виліковує.

МЕГАРА

Непевність же тим часом догризе мене.

АМФІТРІОН

А що, коли заблисне в скруті нинішній

Тобі й мені щасливий вихід, донечко?

А що, як чоловік твій, син мій вернеться?

Отож кріпися і подбай, щоб сліз гірких

Не проливали й діти: їх в оману вводь,

100] Дарма, що нещасливу, та потрібну їм.

Виснажується й горе, що людей гнітить,

Вітри не завжди мають міць однакову,

Щасливі - щастям не постійно тішаться,

Все сходиться, все знову врізнобіч іде;

Найкращим той є, хто й у скруті має ще

Надію; безнадія - знак лихих людей.

ПАРОД

На орхестру вступає хор п'ятнадцяти фіванських

старців, колишніх бойових соратників Амфітріона.

ХОР

Строфа І

Наверх до палацу насилу йду,

Де старця сивого ложе,

На посох опершись; тужливий спів [157]

110] Сную, наче той білоперий лебідь.

Один тільки голос од мене лишивсь,

Одна лиш тінь невиразна,

Що постане бува уві сні