Читати книгу - "Згадаємо про нас, Дар'я Новицька"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
***
Наближалася ніч. Гості поступово роз'їжджалися по домівках. Барбекю пройшло весело й затишно, немов вони повернулись у ті, часи, коли такі посиденьки були частими в їхньому домі. Провівши й попрощавшись з усіма, Мел і Том, обійнявшись, повільно танцювали, знявши взуття й стоячи босими ногами на прохолодній траві. Тиха музика супроводжувала мить возз'єднання почуттів.
— Втомився? — зазираючи в очі, запитала вона.
— Трошки. Утім, задля таких обіймів ладен витримати танці до ранку, — міцніше притиснув до себе, цілуючи.
— Я вагітна, Томасе!
— Що? — зупинився.
— Так… — сльозинка скотилася з вій. — Дізналася кілька годин тому.
— Але коли?..
— Мабуть, той ранковий душ примирення, — засміялася, відхиляючи голову, а Том одразу поцілував у шию й, притулившись обличчям, тихо заплакав. — Коханий?
— Я не можу в це повірити! — сміючись і плачучи водночас, відповів він, підхоплюючи Мел під руки й кружляючи її навколо себе.
— Зупинись, зупинись! — хихотіла, скрикуючи. — Тобі не можна підіймати важке! Стій!
Він поставив її на траву й, обхопивши долонями за щоки, прошепотів:
— Згадаємо про нас?
Раптово Том схилився на одне коліно. Мел злякано схопила його під лікоть, але зупинилася, коли він підняв до неї голову. Витягнув руку з кишені й простягнув чорну оксамитову коробочку.
— Станеш моєю дружиною?
— Я і так твоя дружина, дурнику любий, — засміялася, опускаючись на коліна до нього.
— Відкрий, — кивнув на подарунок.
— Це вінчальна обручка… — відкривши, ледь чутно промовила.
— Ти згодна?
— Так… Але як? Коли ти встиг?
— Ну, Тед же не тільки тобі допомагав, — грайливо підморгнув, беручи її руку. — Я кохаю тебе, Меліссо Фостер. Кохаю й ніколи не відмовлюся від цього почуття!
— І я тебе кохаю! — Мел заплакала, обіймаючи його за шию.
— А в хрещені візьмемо Кімберлі, — жартома сказав, погладжуючи її по спині.
— Ти вже все продумав, — закотила очі, сміючись. — Так, я згодна! На все згодна!
Підвівшись, вони ще кілька хвилин стояли просто неба, дозволяючи одне одному згадати про пристрасні поцілунки та шалені обійми, від яких перехоплювало подих.
— Я більше не хочу переїжджати. Не хочу тікати. До речі, я без твого дозволу та погодження, пробач, замовила матеріали. Якщо ми впоралися з нашими стосунками, то, гадаю, ремонт для нас стане легким завданням. Залишмося? — схвильовано зізналася Мел, ведучи Тома до дверей будинку.
— Залишмося. Адже тут усе наше життя… і минуле, і майбутнє…
Зайшовши в дім, тримаючись за руки, вони обидвоє відчували себе щасливими. Як тоді, коли заходили в нього вперше — десять років тому.
Пройшовши стільки випробувань: бідою, горем, біллю, непорозуміннями, відтепер знали, що ніщо не змусить їх забути про кохання, тому що під серцем жевріло нове життя…
Кінець
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згадаємо про нас, Дар'я Новицька», після закриття браузера.