Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Того ж дня у Міхаеля з'явилось дивне передчуття того, що найжахливіше ще попереду. Він перевірив, чи все гаразд з дитиною. Потім перевірив місто, яке створив, уважно оглядаючи кожен куточок і шукаючи будь-які ознаки небезпеки. Перевірив бар'єр, що був навколо міста, немов бульбашка, закриваючи його від всього, що не є смертним, крім нього самого. Все наче було гаразд. Але погане передчуття нікуди не зникало. Він не міг знайти спокою, і це тільки підсилювало його тривогу.

Тоді він налив у склянку воду і сказав:

——— Покажи мені, що чекає на мене.

Вода у склянці закрутилася у водовороті. Її поверхня стала темною і неспокійною. Потім вона зупинилась, і Бог побачив там зображення якоїсь вершини гори. На тій вершині стояло на колінах його відображення із зав'язаними очима і зав'язаними руками за спиною. За спиною стояла Латерія з мечем в руках.

Невже це означає, що вона стратить його в найближчому майбутньому? Але як саме їй це вдасться зробити? Хіба вони не рівні за силою? Смерть не може бути там, де немає життя. А життя не має сенсу без смерті. Це — основа всього, той самий баланс. Але щось порушить цей баланс і дасть перевагу смерті…

Зітхнувши, Міхаель викликав до себе горгулю. Та з'явилась доволі швидко. Її вигляд був спокійним і впевненим. Кам'яне обличчя, прикрашене древніми символами, випромінювало беззаперечну впевненість у своїх діях та в діях свого господаря. Великі крила були складені за спиною, а очі мерехтіли мʼяким світлом.

——— Чим можу допомогти вам сьогодні, володарю? 

Її голос був тихим і поважним, і вона уважно дивилася на нього, чекаючи наказів. Рухи були плавними, наче вона рухалася крізь повітря без найменшого зусилля.

——— Плани змінились. Знайди для мене максимально віддалену планету, придатну до життя. Мені байдуже, в якому світі вона існуватиме і в якому часопросторі. Вона має бути максимально — чуєш? — максимально далеко звідси і при цьому повинна бути схожа на Землю, щоб Елізі з дитиною було легше адаптуватися.

——— Зрозуміла, володарю, спробую підібрати для вас щось підходяще. Щось іще? Чи будемо ми щось робити потім з цією планетою? — горгуля нахилила голову, чекаючи подальших вказівок. Крила трохи розгорнулися.

——— Ні, тут нехай все залишається без змін. Інакше Латерія здогадається, що ми втекли.

——— Зрозуміла, володарю. Чи дозволите ви розпочати мені пошуки планети прямо зараз? — її голос був тихим, і вона знову нахилила голову.

Міхаель стверджувально кивнув. Тоді горгуля, низько вклонившись, розчинилась в повітрі. Вона зникла так само швидко, як і з'явилася, залишивши після себе легкий аромат мокрого каменю. А Міхаель продовжував мовчки дивитися на склянку і думати про можливе майбутнє...

Тим часом, сама Латерія підготувала дещо особливе для Седрика на честь їхнього возз’єднання. Вона ретельно обирала кожну річ, намагаючись зробити цей момент незабутнім. Її очі блищали від очікування, і вона відчувала, як її серце б'ється швидше.

——— Це ще що таке? — раптом подивився Седрик чи то з огидою, чи то з осудом в очах на ліжко. 

Там лежали різні кляпи для рота, батоги і ще багато всього різного. Він не знав, як йому на це реагувати.

——— Я не буду це брати до рук, — подивився Седрик на Латерію.

Йому здавалось, що це було вже занадто для нього, і не знав, як правильно сказати їй про це. Лише сором'язливо відвів очі. Обличчя почервоніло від збентеження.

——— Ельфи зазвичай нічим таким не користуються, — намагався уникати її погляду.

Вони стояли посеред кімнати в одному покинутому палаці, про який випадково згадала богиня смерті. Величні колони і старовинні фрески на стінах надавали місцю особливого шарму. Вона запропонувала зайти туди зігрітися, і він погодився, адже холод був нестерпним. Та поки Седрик шукав, чи залишилось в палаці хоча б щось з міцних напоїв, аби швидше зігрітися, Латерія зникла за дверима однієї з кімнат. Потім поклала його, але він, схоже, був не в захваті від такої ідеї.

——— Знаєш, чоловікам зазвичай подобаються подібні ігри, — намагалася вона зламати його опір. 

Її очі світилися від бажання, і вона сподівалась, що він зрозуміє її наміри. Проте Седрик нічого не відповів. Тоді Латерія взяла кляп в руки і простягла йому.

——— Може, хоча б спробуємо? — подивилась на нього з надією. — Ми завжди можемо зупинитись, якщо тобі раптом не сподобається.