Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

Я забираю листик з назвою мазі у лікаря і Алекс знову піднімає мене на руки.

Шляхом додому в аптеці купуємо мазь. Біля дому Алекс допомагає мені вийти з машини, я спираючись на нього, йду до будинку. Мами досі немає. Марта чаклує на кухні.

- Любі, привіт. – Жінка широко всміхається, але помічаючи як я йду, налякано зойкає. – Ліві, що з твоєю ногою?

- Нічого серйозного. Забила. Впала у школі.

- Проходьте на кухню. Зараз я вас нагодую.

Спираючись на стіну, прямую до кухні. Помічаю, що Алекс не рухається, вертаюся до нього.

- Ходімо, ти втомився зі мною і голодний.

- Мені час до майстерні. Батьку потрібно допомогти.

- Хоча б на півгодини залишись, - вмовляю хлопця.

- Ластівко, я би залюбки.

- Діти. Ви йдете? – гукає Марта з кухні.

-  Алексу потрібно додому.

- До побачення, Марто, - гукає хлопець.

- Дякую, Алекс. Ти мене врятував.

Міцно обіймаю хлопця, змикаючи руки на його спині. Алекс у відповідь пригортає мене ближче до себе.

- Ти завжди можеш до мене звернутися. Не дякую.

Я ослаблюю обійми, злегка відсторонюючись аби навшпиньках дотягнутись до його щоки. Залишаю легкий поцілунок.

- Дякую.

Алекс розриває обійми і виходить з дому. Я йду до кухні. Сідаю за стіл. Марта подає мені гарячий томатно-гарбузовий суп. Смакота. Глибше вдихаю аромат пряностей. Беру столові прибори і відправляю ложечку цього чарівного супу до рота.

- Марто, ти чаклунка. Правду кажу. Такої смакоти я не їла навіть у бабусі.

- На здоров’я, дитино. Ти знаєш, що я ніколи не стомлююсь розповідати про свого чоловіка. Сьогодні Алекс мені його нагадав. Такий хороший хлопець, так тебе оберігає.

Я не відповідаю жінці, лиш нахиляйся ближче до супу.

- Ліві, ви зустрічаєтесь ?

- Що? – від подиву я вдавалася супом. Нарешті заспокоюю кашель. – Ні, звісно ні.

- А мені ви здались такою гарною парою. І коли ти його цілувала, він так засяяв.

- Ви ж були на кухні.

- Я хоч і стара, але бачу все, - жінка підморгує мені. – Ви були би дуже гарною парою. А що там той хлопець, до якого ти ходила на побачення? Тім?

- Том. І я на побачення більше з ним не піду.  Не зійшлись характерами.

Від допиту Марти мене рятує дзвінок подруги.

- Ліві, я вже майже біля твого дому. Готова до гостей?

- Так, чекаю на тебе.

Кладу телефон на стіл.

- Дякую, Марто. Все було дуже смачно, я побігла.

- Ти куди?

- Наталі їде сюди.

- Нехай заходе, нагодуємо її і посидимо разом.

- Вибач, ми планували посидіти в парку.

Беру телефон і кидаю в карман світшота Алекса і крокую до дверей.

Чекаю Наталі біля парковки. Біла ауді зупиняється саме біля мене. Не дочекавшись, коли подруга заглушить мотор, сідаю на сидіння попереду.

- Привіт, - посміхаюся я подрузі.

- Привіт. – розгублено промовляє подруга. – Ти настільки за мною скучила, що влітаєш до машини?

- Так, і нам потрібно поговорити, давай посидимо в парку?

- Добре. Поїхали. Що сталося? Ти тому мені дзвонила?

- Так, все розкажу на місці. Нам потрібно добряче обміркувати, що далі робити.

- Ліві, ти лякаєш мене. Що сталося? В які неприємності ти вляпалася поки я зависала в лікарні?

До парку ми їдемо мовчки. Намагаюся все придумати, що робити далі. Наталі паркує машину і я виходжу.

- Прогуляємося? – запитує подруга, але  побачивши як я кульгаю, притискає долоні до рота. – Ліві, що сталося? Що з ногою?

- Будь ласка, давай присядемо і я все розповім.

Спираючись на подругу, я знаходжу вільну лавку і ми сідаємо.

- Розказуй. Що сталося?

І я викладаю все що сталося подрузі. К кінцю моєї промови обличчя Нат хмурніє і губи складаються в тонку полосу.

- Лярвисько. Давай підемо в поліцію.

- Через що?

- Він ледь тебе не зґвалтував і ще цей булінг у школі.

- Ні. І до того ж Алекс його побив, а якщо Том подасть зустрічний позов на нього.

- Він тебе захищав, нічого за це не буде.

- Давай не будемо тягнути Алекса до поліції, він і так завжди змушений витягати мене з якоїсь сраки.

- А що тоді будемо робити?

- Сара підкинула ідею, що як з’явиться нова масштабніша плітка, то про це все забудуть. Потрібно її придумати.