Читати книгу - "В обмін на кохання, Солен Ніра"

— Я просто… — почала я, але Лукос підняв руку.

— Софі, досить. Якщо ти хочеш щось обговорити — запишись на прийом. У цьому кабінеті ти не головна.

Це спрацювало як шампунь без сліз — Софі скривилась, але не впала в істерику.

— Добре, — мовила вона з тією отруйною люб’язністю, якою можна було натирати стріли. — Але не забудь: плітки — це як вино. Чим довше їх тримаєш, тим п’яніші люди стають.

І з цими словами вона вийшла, грюкнувши дверима, як героїня мильної опери, якій не дали головної ролі.

Я видихнула.

— Вона щось підозрює, — прошепотіла я.

— Вона завжди щось підозрює. Навіть у супі.

Я сіла на стілець, відчуваючи, як тиск спадає до рівня «я ще не померла, але дуже близько».

— Що тепер? — запитала я.

Лукос підійшов ближче. Він поклав руки на спинку мого стільця, схилився і тихо сказав:

— Тепер ми граємо до кінця. Якщо вже всі думають, що ти — Селеста, то ми використаємо це. Але цього разу — на наших умовах.

Я підвела погляд.

— Тобто?

— Тобто ми одружимось.

— Але…

— Але по-справжньому. Якщо ти захочеш.

І тут мій мозок завис. І серце зависло. І я зависла.

Бо, здається, все це вже не просто роль.

Це вже дуже особисте.