Читати книгу - "Двір Хаосу"

Женучи коня, я побачив, що були й інші вершники, які теж прямували до тієї висоти. Рендом, Дейдра і Фіона верхи, в супроводі восьми вершників, проклали собі дорогу крізь ворожі ряди, з нечисленним супроводом — я не міг сказати друзями чи ворогами — можливо, і тими, і іншими — які завзято скакали позаду них. Я не впізнав його або її, могло ж бути й так. Я не сумнівався в тому, яка мета була у авангарду, адже там була Фіона. Вона, мабуть, помітила присутність Бранда і вела до нього інших. На моє серце впало декілька крапель надії. Вона може зуміти нейтралізувати силу Бранда, або звести її до мінімуму. Я нахилився вперед, забираючи вліво, підганяючи свого коня. Небо продовжувало повертатися. Навколо мене свистів вітер. Розкотився чудовий удар грому. Я не озирнувся.

Я наздоганяв їх. Я б не хотів, щоб вони потрапили туди раніше за мене, але страшився, що вони таки потраплять. Відстань було надто великою.

Якби тільки вони обернулися і побачили, що я скачу за ними, вони, ймовірно, почекали б. Тут я побажав, щоб був якийсь спосіб раніше дати знати їм про свою присутність. Я прокляв той факт, що Карти більше не діяли.

Я почав кричати, я кричав їм услід, але вітер відносив мої слова і грім розкочувався над ними.

— Почекайте мене, чорт забирай! Це Корвін!

Жодного погляду в моєму напрямку.

Я проскакав повз найближчі сутички і промчав уздовж ворожого флангу поза досяжністю мечів і стріл. Вони, здавалося, відступали тепер швидше, і наші війська поширилися по великій площі. Бранд напевно вже готувався нанести удар. Частина рухомого неба була покрита темною хмарою, якої кілька хвилин тому над полем не було.

Я звернув праворуч, вже позаду відступаючих сил, їдучи до тих горбах, на які підіймалися інші. Небо продовжувало темніти, коли я наблизився до підніжжя пагорба, і я боявся за своїх родичів. Вони занадто близько підійшли до нього. Він повинен був щось зробити, якщо Фіона була недостатня сильна, щоб зупинити його…

Кінь став на диби і я був скинутий на землю, в сліпучому спалаху блискавки, що вдарила переді мною.

Грім гримнув перш, ніж я вдарився об землю.

Кілька секунд я пролежав там приголомшений, кінь відбіг і був метрах в п'ятдесяти від мене, перш ніж зупинився і почав невпевнено рухатися по колу. Я перевернувся на живіт і підняв очі на довгий схил. Інші вершники теж спішилися. Їх група явно була вражена таким же розрядом, деякі рухалися, більшість — ні. Дехто ще не піднявся. Над ними я побачив червоне горіння Каменя, там, під козирком навислої скелі, тепер яскравіше і рівніше, і темний силует фігури, яка носила його.

Я почав повзти вперед, вгору і вліво. Я хотів забратися з поля зору тієї фігури, перш ніж ризикну піднятися. Знадобився б занадто довгий час, щоб дістатися до нього поповзом, і мені тепер доведеться обігнути інших, тому що саме на них буде зосереджена його увага.

Я проробив свій шлях обережно, повільно, використовуючи кожну нерівність, яка потрапляла в очі, для прикриття, гадаючи, чи скоро блискавка вдарить в тому ж самому місці. А якщо ні, то коли він почне обрушувати загибель на голови наших солдатів. Тепер уже в будь-яку хвилину, прикинув я. Швидкий погляд назад показав мені, що наші сили поширилися по протилежного кінця поля, з ворогом, що відходив назад і рухався в нашу сторону. Фактично, в найближчому часі мені, здається, доведеться хвилюватися і про це теж.

Я зумів дістатися до вузької канави і звиваючись повз на південь метрів десять. Потім знову вибрався на протилежному боці, скориставшись укриттям за височиною, а потім за кількома каменями.

Коли я підняв голову, щоб оцінити ситуацію, то не зміг більше розгледіти палаючого Каменя. Ущелина, з якої він сяяв, була загороджена її східним кам'яним боком.

Але я продовжував повзти поблизу від краю самої безодні, перш ніж знову рушив управо. Я піднявся до точки, де піднятися на ноги здавалося безпечно. Я продовжував очікувати нової блискавки, нового гуркоту грому поблизу або на полі, але нічого такого не з'явилося. Я почав подумувати… а чому б і ні? Я потягнувся, намагаючись відчути присутність Каменя, але не зміг. Я поспішив до місця, де бачив Бранда.

Я кинув погляд через безодню, щоб упевнитися, що з цього напряму не наближається ніяких нових погроз. І витягнув меч. Діставшись до своєї мети, я зупинився поблизу від природнього навісу і проклав собі шлях на північ. Я низько пригнувся, коли дістався до його краю, і визирнув.

Червоного світіння не було. І темної фігури теж. Кам'яна ніша, схоже, була порожньою.

Поблизу не було нічого підозрілого. Чи не міг він знову переміститися? А якщо так, то чому?

Я піднявся і обійшов скелясту височина. І продовжував рухатися в тому ж напрямку. Я знову спробував відчути Камінь, і на цей раз вступив в слабкий контакт з ним — здається, десь праворуч і вище від мене.

Безшумно, обережно я рухався в ту сторону. Чому він покинув своє укриття? Він відмінно розташувався для того, що затіяв. Якщо не…

Я почув пронизливий крик і прокльони. Двох різних голосів. І я кинувся бігти…

11

Я пробіг повз нішу і кинувся далі. За нею знаходилася природна стежка, яка, петляючи, піднімалася вгору. Поки ще я нікого не бачив, але моє відчуття Каменю стало сильніше, поки я біг. Я подумав, що почув звук кроків праворуч від мене і різко обернувся в цьому напрямку, але в полі зору не було нікого. Камінь, до того ж, не відчувався так близько і тому я продовжив біг наверх.

Коли я наблизився до верху підвищення, з висячою за нею чорною краплею Хаосу, то почув голоси. Я не міг розібрати, що було сказано, але слова були схвильованими.

Наблизившись до гребеню, я уповільнив хід і, пригнувшись нижче, виглянув з-за краю скелі.

На невеликій відстані попереду мене знаходився Рендом, а з ним була Фіона і лорди Чантріс і Фельдейн. Всі, крім Фіони, тримали зброю так, немов готові були нею скористатися, але стояли абсолютно нерухомо. Вони дивилися на край майданчика — скельний карниз, злегка вищий їх рівня і, напевно, метрах в п'ятнадцяти від них — місце, де починалася безодня.