Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

А ось до Сніжанки він ніколи таких методів не застосовував. Не потрібно було. Існувала в них з донькою цілковита злагода та взаєморозуміння.

Згадавши про Сніжану, Богдан аж зубами рипнув.

Вони з Нксою сиділи біля основи труби, зморено припавши спинами до неї. По периметру ще чадили багаття, але гілок та трісок для них на даху майже не лишилось. До найближчих дерев було метрів двадцять. Та й сірники…

Вгорі потроху розвиднювалося зелене низьке хмаровиння, крізь яке ще проблискували останні зірки. Вночі ж небо було чистим і аж рясніло ними. І ще було то небо якимсь неправильним, як і тиша, що настала опісля декількох невдалих спроб грдян видертись нагору. Щось відбувалося.

— У вас що, вдень завжди хмарно? — зморено спитав Богдан у Нкси, навіть не повертаючи голову до нього.

— Чому завжди? Тільки взимку.

— Тобто, у вас зараз — зима!? Уявляю, що літом тут відбувається!

— Літа в нас ніколи не буває.

— Почекай, почекай!.. Ти ж тільки-но про зиму казав! Та й Перегони ваші Великі… Ви ж якось тривалість сезону поміж ними визначаєте?

— Визначаємо. За власною достиглістю. А літо… Це — мета, якої ніколи не можна досягти. Це, як всесвіт, що від початку часів з постійною швидкістю рухається повз Пірра й ніколи не зупиняється. Так Рс казав.

— Дурень він, твій Рс. Ще й неграмотний. Що він знати про всесвіт може? А я ось ще зі школи пам‘ятаю, що поступовий, але без прискорення, рух нічим не відрізняється від болотяного супокою. Який, в свою чергу, сприяє абсолютному здичавінню. На себе подивися, дитино.

— Всесвіт завжди рухається повз Пірра зліва направо. І ніколи не зупиняється. Про це й в Бортовому Журналі йдеться.

— В Журналі… — зневажливо пирхнув Кременчук. — Бортовому! Якого такого борту, цікаво?

— Зоряного Ковчегу „Поллукс Вікторі”, — речитативом заспівав Нкса. — На якому Великий Язн Дальт зі світлою Мтою на Пірр прибули, аби народити тут дітей своїх і знову уплисти по нескінченній річці Всесвіту. Яка вічно текла, тече й тектиме від Сходу до Заходу.

— До занепаду вона тече, — знову було пирхнув Кременчук і зненацька рвучко випростався. — Як ти сказав? „Поллукс Вікторі”?

— Так, це повна назва святої книги: Бортовий Журнал Зоряного Ковчегу „Поллукс Вікторі”, На Якому Великий…

— Гаразд, гаразд, — зупинив Нксу Кременчук, думаючи про щось своє. Назва здалась йому дуже знайомою і якоюсь дуже земною. Божевілля триває? Зрісся він вже з божевіллям своїм. — А де ж отой Бортовий Журнал зберігається? Тут?

— Казали, що тут. На Фабриці.

— Цікаво було б глянути, — буркнув Богдан, здіймаючись на рівні й беручи до рук велику гілляку. Ще декілька було запхнуте в нього за поясом. Це були заготовки смолоскипів. Дерева на Піррі займалися миттєво і тому проблем з їхнім розпалюванням не було. З цього погляду боязнь піррянами пожеж була цілком виправдана. Й корисна в цій ситуації.

Щодо корисності, то це зайвий раз підтвердилося опісля того, як за одним з багать Богдану почулося зловісне булькотіння. Саме за цим багаттям, до речі, в заскленій площині даху розташувався ряд отворів, через які вони дісталися сюди. Ще декілька таких ділянок лежало за іншими вогнищами.

Кременчук обережно оминув його, розуміючи, що скоро воно згасне остаточно — дров на даху не лишалося зовсім — і зазирнув до найближчої діромахи. Зазирнув він, значить, і відразу сахнувся назад.

Бо внизу, в колишньому просторому й світлому приміщенні, пухирилась напівпрозора каламутна маса, що здійнялася вже до самої стелі і ось-ось мала виплеснутися на дах. Щось тріснуло ліворуч. Богдан рвучко повернувся і побачив, як ще за одним багаттям злетіли до зеленкуватого неба скалки розбитого скла і каламутна рідина грузько сплеснулась слідом за ними для того, щоб розпочати розтікатися дахом Фабрики. Остання, наскільки зрозумів Богдан, зараз уявляла собою каструлю, по вінця наповнену киплячим супом, який вже переплюскувався через її краї. Про те, що сталося з грдянами, думати було ніколи. З собою б розібратися!

Ось ще за одним багаттям з тріском луснуло скло і дві напівпрозорі маси поплазували назустріч одна одній, відрізаючи втікачам шлях до краю даху. Втім, самогубцями їм ставати аж ніяк не хотілося: стрибок з висоти декількох десятків метрів жодним чином не сприяв тривалості життя. Так само, втім, як і повернення до надр Фабрики.

Богдан в розпачі запалив свою гілляку і, вимахуючи нею в бік каламутних патьоків, що чомусь потяглись до нього, заметушився на вільній частині даху. Картина на ньому всюди була однакова. Жахлива картина на ньому була. А коли він помітив, що двійко драглистих ручаїв майже зімкнулися навколо Нкси, що не метушився, а героїчно завмер біля труби, то вилаявся, сунув палаючу гілку просто в мацавку, що було виникла з рідини, й кинувся до крчовника.

Навкруги щось лускалось, шипіло, булькотіло й белькотіло. Камуфляж Кременчука був вкритий слизькими бризками, а сам він був вкрай розгубленим. Хоча й не бажав навіть самому собі зізнаватися в цьому. Впертим був капітан Кременчук за характером. Дуже впертим.

Саме через цю свою кляту впертість він, кинувши ще одну палаючу гілляку до того з ручаїв, що плазував до Нкси, знову вхопив його за поперек та й потягнув до, кістяних на вигляд, скоб, які зовсім по земному були вбиті в стінку труби й вели до її верхівки.

Ручай, до якого втрапило палаюче гілля, зашипів по-зміїному й сахнувся убік. Нкса слабко пручався під пахвою. Подвійна сила тяжіння з подвійною злістю тягнула вниз, до каламутної драговини, що вже вкрила собою геть увесь дах і розпочала переливатися через його край. Втім, не лише переливатися, а й закручуватися навколо труби, повільно, але впевнено, здіймаючись до впертого мента з невеличкою копицею під пахвою та декількома покрученими гілками, засунутими за пояс. Мент сопів, хрипів і шмаркався, але затято ліз до верхівки споруди.