Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

Основа імен Нандіні, Нандін — Нанд означає «радість», «втіха» <87> (СРС, 313). Вона входить у багато імен та назв індійської міфології: Нанда — пастух, прийомний батько Крішни й ряд персонажів індійського епосу; Нандака — назва меча Крішни; Нандана — назва райського саду Індри, де, до речі, й перебувала Сурабга — мати Нандіні; Нанді — епітет Вішну й імена багатьох персонажів епосу; Нандікунда — місце прощі в Індії; Нандімукха — епітет Шіви (досл. Радісноликий); Нандішвар — епітет Шіви (досл. Владика радості); Нанда також — зведений брат Будди. А оскільки слідів поклоніння Крішні багато саме на Волині, то не виключено, що топонім Нудіж, зафіксований тут, може бути споріднений із санскритським Нанда. Первісно ця назва могла мати форми Нандіж, Нондіж. Показово й те, що райський сад Нандана, де перебувала Сурабга, мати Нандіні, містився в небесному царстві Індри, яке називалася сварга (досл. «небо»); так само називався один із семи світів, куди переселялися душі померлих праведників, тобто рай. Володарем сварги був Індра, з огляду на що показові слов'янські божества Сварог та Сварожич і те, що Індру та сваргу згадує «Влесова книга», в якій чимало індійських ремінесценцій.

Ці факти і те, що грецький Посейдон функціонально тотожний індійському Варуні, скіфському Тагимасадові й слов'янському Дажбогові, а індійський Крішна-Гопала-Гопалан функціонально й етимологічно тотожний грецькому Аполлону та слов'янському Купалі, про що говорилося в інших статтях, дають підстави для спроб пояснити походження і значення імені Європа на індійському грунті. Тим більше, що простежуються спільні мотиви в грецькому та індійському міфі про Європу й Нандіні.

Як можна припустити, ім'я Європа складене з двох компонентів: Єв+ропа, де Єв- префікс, який надає основному слову вищого ступеня якості й означає «досконалий», «славний», «довершений». Він міститься у численних грецьких іменах, таких, скажімо, як Євген, Євмел, Євмен, Євстафій, Євпатор, Євпраксія тощо і відповідає іранському Ху- та санскритському Су- (СРС, 732), про що детальніше мовилося у статті про сіверів. З цього погляду ім'я Нандіні відпадає, оскільки воно не містить санскритського префікса Су-, хоча індійський іменник знає ім'я Сунанда. Зате привертає увагу ім'я її матері — Сурабга, яке містить цей префікс. У такому разі й ім'я Сурабга розкладається на два компоненти — Су+рабга, і воно етимологічно (тобто походженням і значенням) може виявитися тотожним імені Єв+ропа. Бо перші компоненти в них одного походження і значення, а другі <ропа ї — рабга) — виявляють неабияку фонетичну схожість, причому г тут — тільки призвук, придих. А префікс Су- не менш поширений в індійських іме<88>нах, ніж грецький Єв-, наприклад, Сумітра, Сугріва, Сушрута, Субаху, Сушіла, Субгага, Суканья, Сумера, Сувіра та інші. Отже, цілком можливо, що компоненти — ропа й — рабга мають однакове значення. Але яке?

Вдамося до санскритського матеріалу. Санскритські словники розкладають ім'я Сурабга на компоненти Сура+бга із значенням «Запашна», «Та, що чудово пахне», а також «Весна». Проте на підставі імені Європа можна розкласти ім'я Сурабга на інші компоненти — Су+рабга. І таку дію підтримують деякі факти. «Махабгарата» мовить, що Сурабга, праматір корів і взагалі великої рогатої худоби, перебуває на сьомій, найнижчій підземній сфері, званій Расатала. Сурабга, яка виникла при створенні світу, постійно цідить молоко — есенцію шести життєвих соків Землі, що творять її живлющу, незрівнянну вологу. З одного струменя молока Сурабги утворилося величезне озеро — Молочний океан, береги його вкриті піною і ніби заквітчані. Тут живуть найправедніші з самітників, так звані пхенапи — «пінопивці» (санскритське пхена й наше піна — споріднені), які живляться лише молочною піною.

Від Сурабги народилося чотири корови, що живуть у чотирьох сторонах світу, підтримуючи кожна свою, через що й називаються Хранительками сторін світу. Донька Сурабги на ім'я Сурупа підтримує східну сторону, друга, Хансака, підтримує південну. Західну сторону, що перебуває під заступництвом Варуни, підтримує уславлена Субгадра, яка набула вселенської форми. Четверта корова, Сарвакамадугха, підтримує північну сторону світу — благочестиву, яку охороняє бог багатства і приятель Шіви — Кубера. Батько Кубери — ріші-мудрець Вішравас (пор. слов'янське ім'я Віслав). Сурабга цідить своє цілюще молоко на Заході, де океан обступають золоті скелі.

Отож із чотирьох корів, дочок пракорови Сурабги, в іменах двох — Сурупи і Субгадри — наявний префікс Су, тотожний грецькому Єв. Ім'я Сурупа означає Прекрасна, Досконала, а Субгадра — Благословенна, Щаслива. Ці обидва імені й зараз поширені жіночі імена; ім'я Субгадра, наприклад, мала сестра Крішни. Що дає підставу виділяти в імені Сурабга компонент Су-, а не Сура-.

То що ж у такому разі означає компонент рабга. Тут, очевидно, слід шукати такого значення цього слова, яке б відповідало ролі й значенню в індійській міфології чарівної корови Сурабги. А вона, судячи з усього, уособлює собою землю.

Показово, що Сурабга не тільки праматір худоби, а й дружина мудреця Каш'япи й мати бога Рудри. Щодо мудреця Каш'япи (варіанти Кассап, Касап), то в румунів і молдаван і досі в ужитку прізвища Касапа, Кассапа. Що ж до Руд<89>ри, то це ще ведійське божество, якому відповідає слов'янський Род, уособлення родючості й снаги, іпостась якого — бик. У гирлі Росі колись існувало місто Родень, пов'язуване з цим божеством. Цікава згадка в «Рігведі», що асури — старші брати богів, уособлювачі первозданної водної стихії, колись украли в Індри корів і сховали в далеких краях за річкою Раса, а назва Раса близька фонетично до назви Рось.

Сурабга має ще одне ім'я — Шабала, яке означає Пістрява, Ряба. Що наштовхує на думку: українське слово ряба, санскритське рабга та грецьке ропа можуть бути споріднені й первісно сходити до поняття землі, яка усвідомлювалася як пістрява корова.

З цього боку цікавий ведійський міфологічний персонаж Прішні (досл. Пістрява, Ряба), жіноче божество, що має подобу корови, власне — божественна небесна корова. Прішні — дружина Рудри, про якого вже згадувалося і іпостась якого — бик. Зі свого сяючого вимені вона привела на світ Марутів, божеств вітру й бурі. У подобі вродливих юнаків вони мчать на колісницях зі сліпучими списами-блискавками або золотими топірцями. Що несамохіть навіює на згадку вираз зі «Слова о полку Ігоревім» «се ветри,