Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

на той час була на 15% вищою, ніж пересічна поденна плата. Крім цього, він мав право на певну частку в прибутках. Платня плюс частка в прибутку обчислювалися так, що він отримував, як мінімальну винагороду, п’ять доларів на день. Частка прибутку обчислювалася на підставі погодинного розрахунку і була узгоджена з погодинною оплатою таким чином, що той, хто отримував най­нижчу погодинну плату, отримав вищу частку в прибутку, яка йому виплачувалася що два тижні разом із його звичайною платнею. Так, наприклад, робітник, який за­робляв 34 центи на годину, отримав, як частку в прибутку, 28,5 цента на го­дину, тобто денний заробіток у п’ять доларів. Хто зароб­ляв 54 центи на годину, отримав погодинний прибуток у 21 цент — його денний заробіток становив шість доларів.

Усе це становило певного штибу план, який передбачає загальний добробут, і з яким пов’язувалися певні умо­ви. Робітник і його житло мали відповідати певному рівню, висунутому чистотою та правами громадянина. Патріархальна мета була нам чужою! Незважаючи на це, все одно стали розвиватися своєрідні патріархальні стосунки, то­му весь план і наш відділ соціального забезпечення згодом реорганізували. Первісна ідея, проте, полягала в тому, щоб створити безпосередній стимул до кращого спо­собу життя, а кращий стимул, на нашу думку, полягав у грошовій премії. Хто добре живе, той добре працює. До того ж ми хотіли не допустити того, щоб знизився рівень продуктивності завдяки підвищенню ставок. Війна дала докази того, що занадто швидке підвищення ставок часом лише пробуджує жадібність у людях, але зменшує їхню працездатність. Тому, якби ми спочатку просто передали б їм у конверті надбавку до заробітку, рівень виробни­цтва, цілком імовірно, знизився би. Приблизно у половини робітників на підставі нового плану плата подвоювалася; існувала небезпека, що на це додаткове утримання ди­витимуться, як на «легко зароблені гроші». А така думка неминуче підриває працездатність. Небезпечно занадто швидко підвищувати платню — байдуже, заробляла ця особа один чи сто доларів на день. Навпаки ж, якщо платня особи зі ста доларами одного чудового ранку підійметься до трьохсот доларів, то можна закластися на десять проти одного, що ця особа наробить більше дурниць, ніж робітник, заробіток якого підвищився з одного до трьох доларів на годину.

Запропоновані норми праці не були дріб’язковими, хо­ча інколи вони, можливо, застосовувалися дріб’язковим чином. У відділенні соціального забезпечення було зайнято близько 50 інспекторів у середньому, обдарованих незвичайно сильним здоровим глуздом. Правда, і вони хибили, адже про хиби завжди тільки й чуєш. Наказали, щоб одружені люди, які отримують премію, жи­ли зі своїми родинами та піклуватися про них. Потрібно було оголосити похід проти поширеної серед іноземців звички брати в оселю мешканців та утриманців. Вони дивилися на своє обійстя, як на такий собі заклад, з якого можна отримувати прибуток, а не як на місце для проживання. Молодь до 18 років, яка мала родичів, також отримувала премії, як і парубки, які ведуть здоровий спо­сіб життя. Найкращий доказ корисного впливу нашої си­стеми дає статистика. Коли наш план запровадили, негайно право на прибуток було визнане за 60% чоловіків; це число підвищилося через шість місяців до 78%, а через рік — до 87%; через півтора року не отримував премії всьо­го лише 1%.

Підвищенням платні досягли й інших результатів. 1914 року, коли вступив у дію перший план, ми мали 14 ти­сяч службовців, і було необхідно пропускати щорічно 53 тисячі людей, аби контингент робітників підтримувався на рівні 14 тисяч. 1915-го ми взяли на роботу лише 6508 осіб, і більшість із них запросили тому, що наше підприємство розширилося. За старого плину робочого скла­ду і наших нових потребах ми були б тепер змушені що­річно наймати близько 200 тисяч людей, а це майже неможлива річ. Навіть при виключно короткому навчальному часі, який потрібен для вивчення майже всіх наших операцій, все ж було б неможливо щодня, щотижня або щомісяця наймати новий персонал, бо, хоча наші робітники зде­більшого через два-три дні вже спро­можні виконувати задовільну роботу в задовільному темпі — вони все ж після річного досвіду працюють краще, ніж спочатку. З то­го часу нам не доводилося ламати голову над питанням про плинність робочого складу; точні довідки отримати скрутно, адже ми змушуємо частину наших робітників змінювати свої місця, щоб розподіляти роботу між максимальним числом працівників. Тому нелегко провести відмінність між добровільним і недобро­вільним відходом. Тепер ми взагалі не ведемо жодної статистики в цій царині, адже питання про зміну персоналу нас цікавить мало. Наскільки ми знаємо, зміна персоналу становить щомісяця десь 3—6%.

Хоча ми зробили певні зміни в системі, але принцип залишився той самий:

«Якщо ви вимагаєте від когось, аби він віддав свій час та енергію справі, потурбуйтеся про те, щоб він не від­чував фінансової скрути. Це окупається. Наші прибутки до­водять, що, незважаючи на пристойні тарифи та преміальну винагороду, яка до реформи нашої системи скла­дала щорічно близько десяти мільйонів доларів, високі ставки є найвигіднішим діловим принципом».

Розділ IX. Чому б завжди не робити хороші справи?

Працедавець має планувати весь рік. Робітник також має планувати весь рік. Але обоє працюють зазвичай по­тижнево. Вони беруть замовлення та роботу, які їм пропонують, за тією ціною, яку їм пропонують. У хороші ча­си замовлень і роботи є в достатку, в «тихий» у діловому аспекті час їх бракує. У діловому житті завжди панує зміна — «твердо» і «слабо»; справи йдуть «добре» або «зле». Ніколи ще на землі не було надлишку продукції — інакше мав би настати надлишок щастя та добробуту, та, незважаючи на це, ми бачимо іноді дивне видовище: світ відчуває товарний голод, а індустріальна машина — трудовий голод. Між двома поняттями — попитом і засобами для його задоволення — вторгаються непереборні труднощі з грішми. Виробництво, як і ринок праці, — хит­кі та нестійкі фактори. Замість того, щоб постійно про­суватися вперед, ми рухаємося поштовхами — або за­надто швидко, або стоїмо на місці. Якщо є надлишок покупців, говоримо про нестачу товарів, якщо ніхто не хоче купувати, — про надвиробництво. З особистого досвіду скажу, що ми завжди мали недолік товарів і ніколи — перевиробництва. Можливо, з часом спостерігався надлишок у будь-якому невідповідному ґатунку товару, але це ж не перевиробництво — це виробництво, позбавлене плану. Можливо, на ринку викидають іноді великі кількості занадто дорогих товарів. Але і це також не перевиробництво — або помилкове виробництво, або помилкова капіталізація. Справи йдуть добре або погано залежно від того, вправно ми їх ведемо чи ні. Чому ми сіємо хліб, розробляємо рудники або виробляємо товари? Тому, що люди мають їсти, грітися, одягатися та мати необхідні предмети побуту. Немає якихось інших підстав, проте це дало ґрунт постійно прикриватися тезою, що люди пнуться не для того, щоб служити суспільству, а щоб заробляти