Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

Лише тому, що ми невдало господарюємо, нам доводиться часто потрапляти в смуги так званих невдач. Якби у нас був страшний неврожай, то можу собі уявити, що країні довелося б голодувати. Але не можу уявити, що ми приречені на голод і злидні лише завдяки невправному господарюванню, яке виникає через нашу безглузду фінансову систему. Певна річ, війна розладнала господар­ство нашої країни. Вона весь світ вибила з колії. Але не одна війна винна. Вона оголила численні хиби нашої фінансової системи і насамперед незаперечно довела, наскільки незабезпечена та дія, що базується лише на одній фінансовій підставі. Не знаю, чи є погані речі наслідком нерозумних фінансових методів, чи невдалі фінансові методи створені помилками в нашому діловому житті. Знаю лише одне: було б неможливо просто викину­ти всю нашу фінансову систему, але, звісно, було б бажано по-новому організувати наше ділове життя на прин­ципах корисної служби. Наслідком цього і стане найкраща фінансова си­стема. Сучасна система зникає тому, що у неї немає права на існування, але весь процес може відбутися лише по­ступово.

Стабілізація, зокрема, може початися за індивідуальною ініціативою. Правда, певних результатів можна досягти без співпраці з іншими, але якщо хороший приклад із плином часу стане відомим, інші наслідуватимуть його, і мало-помалу вдасться занести інфляцію ринку ра­зом із її двійником депресією ринку до розряду усу­нених недуг. За безумовно необхідної реорганізації промисловості, торгівлі та фінансів цілком можливо усу­нути з індустрії, якщо не саму періодичність, то її кепські наслідки і водночас періодичні депресії. Сільське господарство вже перебуває на шляху до такого перетворення. Коли сільське господарство та промисловість закінчать свою реорганізацію, вони доповнюватимуть одне одного: вони поєднувані, а не окремі комплекси. Як приклад, хо­тів би згадати нашу фабрику клапанів. Ми збудували її в селі, на відстані 18 англійських миль від міста, щоб ро­бітники могли водночас займатися землеробст­вом. У май­бут­ньо­му, за винайдення відповідних машин, у землеробстві витрачатиметься лише частина того часу, що необхідний тепер. Час, якого потрібно природі для виробництва, набагато значніший, ніж робочий час людини при сівбі, обробленні ґрунту та жнивах. У багатьох галузях промисловості, продукти яких невеликі за обсягом, доволі байдуже, де саме ведуть виробництво. За допомогою сили води на селі багато що можна добре влаш­ту­вати.

Тому ми будемо мати в набагато ширших обсягах, ніж тепер, робітничий клас, який виявиться водночас і сел­янським, і працюватиме за максимально господарських і здорових умов. Сезонна індустрія вже здобуває собі робочі руки таким трибом. Дещо іншим способом можна буде подбати про правильне чергування продуктів залеж­но від пори року й умов постачання; іншими засобами ми зуміємо, за ретельної організації, вирівняти хороші та погані періоди. Уважне вивчення будь-якого питання могло б указати тут правильні шляхи.

Періодичні депресії є найгіршим злом із двох, адже їхня сфера настільки велика, що вони видаються не підлеглими контролю. Поки не скінчиться вся реорганіза­ція, з ними не можна буде впоратися цілком, але кожна ділова людина до певної міри може сама до­помогти собі і, допомагаючи значною мірою своєму підприємству, може принести користь й іншим. Фордівське виробництво ніколи не стояло під знаком хороших чи поганих справ. Незважаючи на будь-які умови, воно рухалося вперед своїм прямим шляхом, за винятком 1917—1919 рр., коли пристосовувалося для військових цілей. 1912—1913 рр. вважалися поганим періодом у ділових стосунках, хоча тепер він уже вважається «нормальним». Ми майже подвоїли тоді наш збут; 1913—1914 рр. були вкрай тихими: ми збільшили наш збут на третину. 1920—1921 рр. вважалися одними з найважчих, які пам’ятає історія: наш збут становив, проте, 1,25 мільйона автомобілів, тобто майже вп’яте­ро біль­ше, ніж у 1912—1913 рр. — так званого нормального періоду. За цим не криється якоїсь особливої таємниці. Як і за всіх інших обставин нашої справи, це було логічним наслідком принципу, який можна застосувати до будь-якого підприємства.

Тепер ми платимо без будь-яких обмежень мінімальну винагороду шість доларів щодня. Люди настільки звикли отримувати високі ставки, що нагляд став зайвим. Кожен робітник отримує мінімальну винагороду, як тільки досягає мінімуму в своєму виробництві, а це залежить винятково від його прагнення працювати. Ми додаємо до ставок оплати наш очікуваний зиск і виплачуємо тепер вищі ставки, ніж за високої військової кон’юнктури. Але, як завжди, ми виплачуємо їх як винагороду за фактичну роботу. Що люди справді працюють, видно з того, що приблизно 60% робітників одержують платню, вищу за мінімальну. Шість доларів на день — це не середня, а мінімальна оплата.

У наших міркуваннях ми зовсім не дотримуємося статистики і теорій політекономістів про періодичні цикли добробуту та депресії. Періоди, коли ціни високі, у них вважаються сприятливими, але справді сприятливий час визначається на підставі цін, одержаних виробниками за свою продукцію. Нас тут переймають не милозвучні фрази. Якщо ціни на товари вищі, ніж прибутки народу, то потрібно пристосувати ціни до прибутків. Зазвичай цикл ділового життя починається процесом виробництва, щоб закінчитися споживанням. Але коли споживач не хоче купувати того, що продає виробник, або йому бракує грошей, виробник звалює провину на споживача і стверджує, що справи йдуть зле, не усвідомлюючи, що він сво­їми скаргами запрягає коней позаду воза.

Виробник існує для споживача чи навпаки? Якщо споживач не хоче або не може купувати того, що пропонує йому виробник, то це провина виробника чи споживача? Чи винен у цьому взагалі хоча б хтось? Якщо ж ніхто не винен, то виробник має згорнути справи.

Але який бізнес починався колись із виробника та закінчувався споживачем? Звідки походять гроші, які змушують вертітися колеса? Певна річ, від споживача. Успіх у виробництві залежить винятково від мистецтва виробника служити споживачеві, пропонуючи те, що остан­ньо­му подобається. Йому можна догодити якістю або ціною. Найбільше йому можна догодити вищою якістю та низькими цінами; і той, хто зможе дати споживачеві кращу якість за нижчими цінами, неодмінно очолить промис­ловість — байдуже, які товари він виробляє. Це — непорушний закон.

То навіщо сидіти і чекати хороших часів? Зменшуйте витрати вмілішим управлінням, зменшуйте ціни відпо­відно до купівельної спроможності. Зниження заробітної плати — найлегший і водночас найогидніший спосіб упоратися з важким становищем, не кажучи вже про його антилюдяність. Насправді це означає звалити нездатність адміністрації на робітників. Придивившись уважно, маємо визнати, що будь-яка депресія на господарському ринку є стимулом для виробника — внести побільше мізків у свою справу, досягти розважливістю й організацією того, чого інші домагаються зниженням заробітної плати.

Експериментувати з платнею, коли не проведена загальна реформа, означає ухилятися від реальної проблеми. Якщо ж із самого початку по-справжньому взятися за