Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

реальні труднощі, то зниження платні взагалі непо­трібне. Такий принаймні мій досвід. Практично суть справи полягає в тому, що потрібно бути готовим у цьому процесі пристосування погодитися на певні збитки. Але ці збитки може собі дозволити лише той, кому є що втрачати. Тут слово «збитки», власне кажучи, вводить в оману. Насправді немає тут ніяких збитків. Тут є лише відмова від певної частки тимчасового прибутку заради більшого при­бутку в майбутньому. Нещодавно я спілкувався з продавцем залізних виробів із одного маленького містечка. Він мені сказав:

«Тепер я готовий до того, що доведеться втратити близько 10 тисяч доларів із моєї готівки. Але насправді я зовсім не втрачаю аж так багато. Ми, продавці залізних товарів, зробили вельми вигідні справи. Мій товар я значною мірою купував дорого, але вже кілька разів поповнював його з хорошим прибутком. Крім цього, 10 тисяч доларів, які, як я казав, мені доведеться втратити, зовсім іншого ґатунку гроші, ніж попередні. Це певним чином спекулятивні кошти. Це не ті добротні долари, які я купував по 100 центів за кожен. Тому мої збитки, хоча вони і здаються високими, насправді зовсім не такі великі. Водночас я даю можливість моїм співгромадянам продовжувати спорудження будинків, не лякаючись великих витрат на залізні складові».

Той чоловік був розумним крамарем. Він вважав за краще задовольнятися меншим прибутком і зберегти нор­мальний перебіг ділового життя, ніж тримати у себе доро­гий товар і гальмувати прогрес усього суспільства. Такий крамар — знахідка для кожного міста. Це світла голова: він вважає правильнішим вирівняти свій баланс за допомогою інвентаря, ніж знижувати платню своїм працівникам і відтак їхню купівельну спроможність.

Він не сидів без діла зі своїм прейскурантом і не чекав, поки щось трапиться. Він тямив те, про що всі, либонь, забули, що підприємець, за своєю природою, має іноді втрачати гроші. І нам також траплялося зазнавати збитків.

І наш збут звужується потроху, як і всюди. Ми мали великий склад. Зважаючи на вартість сировини та готових запчастин, ми не могли постачати їх нижче, ніж за встановленою ціною. Але ця ціна була вищою, ніж по­купець погоджувався платити за тодішніх труднощів у справах. Ми зменшили ціну, щоб розв’язати собі руки. Ми опинилися перед вибором: списати 17 мільйонів доларів із ціни нашого інвентаря або зазнати ще більших збитків за повної зупинки бізнесу. По суті, у нас і вибору не було.

Перед такою ситуацією іноді постає кожна ділова людина. І може добровільно записати в бухгалтерські книги свої збитки та працювати далі або зупинити всі справи та за­знати збитків від бездіяльності. Але збиток від повної бездіяльності здебільшого набагато значніший, ніж фактична втрата грошей, бо періоди застою позбавляють також і сили ініціативи, і якщо застій триває довго, то вже неможливо знайти в собі достатньо енергії, щоб почати знову.

Зовсім недоречно чекати, поки справи одужають самі собою. Якщо виробник справді хоче виконати своє завдання, то має знижувати ціни, поки покупець не зможе і не захоче платити. Певну ціну, хоча б низьку, можна отримати завжди, бо покупці, яким би кепським не був стан справ, завжди можуть і жадають платити за справді потрібні предмети; якщо є бажання, то можна підтримати цю ціну на певному рівні. Але для цього не можна ні погіршувати якість, ні вдаватися до короткозорої економії — це породжує лише невдоволення робітників. Навіть старанність і метушня не допоможуть справі. Єдине, що важливо, — це підвищення працездатності та збільшення виробництва. З цієї точки зору можна зважати на будь-яку так звану ділову депресію як на прямий заклик, звернений до розуму та мозку ділового світу цього су­спільства, що спонукає його працювати краще. Однобічна орієнтація на ціни замість на роботу безпомилково визначає той тип людей, який не має морального права вести справи і бути власниками засобів виробництва.

Це лише інше висловлення вимоги, щоб продаж товарів відбувалася на природній основі реальної цінності, рівнозначної до витрат із перетворення людської енергії на продукти торгівлі та промисловості. Але ця проста формула не вважається «діловою». Для цього вона недостатньо складна. Махлярство захопило із самого початку галузь найчеснішої з усіх людських діяльностей і змусило її служити спекулятивним хитрощам тих, хто зумисне ви­кликає нестачу продуктів харчування й інших предметів першої необхідності з метою викликати штучно підвищений ажіотаж. Так неприродна затримка змінюється штучним підвищенням цін.

Принцип трудового служіння має вилікувати і вилікує хворобу так званих поганих справ. Тим самим ми ді­йшли до практичного здійснення принципу служіння.

Розділ X. Як можна дешево виробляти товари

Ніхто не стане заперечувати, що покупець знайдеться завжди навіть при будь-якому кепському стані справ, лише б ціни були достатньо низькі. Це ода з основних аксіом ділового життя. Іноді сировина, незважаючи на найнижчі ціни, не знаходить збуту. Щось подібне ми пережили за останній рік. Причина полягала в тому, що виробники, як і торгівельні посередники, намагалися спо­чатку продати свої куплені дорого товари, перш ніж укла­дати нові угоди. Ринок переживав застій, не будучи «насиченим» продуктами. «Насиченим» ринок буває лише тоді, коли ціни підіймаються вище за рівень купівельної спроможності.

Непомірно високі ціни завжди є ознакою нездорового бізнесу та неминуче виникають із неприродних взаємин. Здоровий пацієнт має нормальну температуру, здоровий ринок — адекватні ціни. Стрибки цін зазвичай провокує спекуляція, що настає за уявним товарним голодом. Хоча загального товарного голоду ніколи не буває, проте деяким браком у небагатьох або хоча б в одному-єдиному важливому сегменті споживання вже досить, щоб відкрити дорогу для спекуляції. Або взагалі немає ніякої не­стачі, але інфляція курсів або кредитів швидко створює видимість збільшення купівельної спроможності й тим самим дає бажаний привід для спекуляції. Вельми рідко настає реальний товарний голод, пов’язаний із грошовою інфляцією, наприклад, під час війни. Але якими б не були справжні причини, народ завжди платить високі ціни, адже вірить у майбутню нестачу товарів і хоче запастися хлібом для власного споживання. А нерідко і для того, щоб перепродати з вигодою якийсь конкретний товар. Коли заговорили про нестачу цукру, господині, які, ймо­вірно, за все своє життя ніколи не купували більше де­сяти фунтів цукру за раз, намагалися закуповувати його цент­нерами; водночас цукор скуповували спекулянти, щоб нагромадити його на складах. Майже всі товарні кризи, спричинені за війну, принесли спекуляція або масове скуповування.

При цьому абсолютно байдуже, яких розмірів досягає нестача в товарах і наскільки суворі урядові заходи конфіскації та контролю; хто готовий платити будь-яку ціну, може отримати будь-який товар у такій кількості, в якій забажає. Ніхто не знає точно запасів кожного товару, наявного в країні. Навіть найсуворіша статистика подає не що інше,