Читати книгу - "День падіння з висоти., Лія Серебро"

   Тільки зараз я почала розуміти, чому мене абсолютно перестав турбувати мій зовнішній вигляд, коли я була з Олександром. Практично з першого дня, як я опинилася у нього, я забила повністю на свою зовнішність.

    Каре моє пристойно відросло і висіло бурульками, які я збирала в тугий хвіст на потилиці. З'явилося кілька нових прищиків на підборідді, очевидно перед критичними днями. Про декоративку забула і зовсім. Олександр завжди співав мені «оди», що я не потребую додаткових прикрас, одягатися маю скромно і без натяків на свою колишню професію стриптизерки. Я заспокоювала себе тим, що, як і раніше, перебуваю в ідеальній фізичній формі. Це і було моєю козирною картою. Олександр дійсно божеволів від мого тіла. І в буквальному, і переносному сенсі.

   Але навіщось він мені залишив понад тисячу баксів? Знову його хід спантеличив мене. Я мала б радіти подібним лицарським жестам, розцінювати як вибачення і жаль з його боку про ранкову сварку. Але спокою не давало мені те, з якою легкістю він пішов зранку, а потім я побачила його з Аліною. Наважуюся, таки, відвезти всі картини до себе додому, туди ж і відвезу в скарбничку ці долари. Сукню захоплю з дому. Атласна, бежева з припуском на талії, у ній я схожа на цнотливу випускницю.

  Проговорюю завчені фрази, поки збираюся на побачення, яке й побаченням не назвеш.

-Ну і що від тебе хотіла Аліна?  Ні! Не так! Ти ж казав, що відчуваєш до неї відразу, а сам зустрічаєшся за моєю спиною? Блін! Усе не те! Що це було зранку взагалі? Тобі треба відпочити! Останнім часом ти нервовий і втомлений...

     «Маячня, спочатку я оціню його настрій, а потім почну розмову!» - подумала я вже про себе, прикривши рота для кількох мазків блиску по ньому.

    Без двадцять восьма вечора Олександр першим зробив крок і таки зателефонував мені вперше за весь день.

-Привіт... - сказав він ласкаво і трохи винувато.

-І де ти? - випалила я зовсім не стримано.

-Вже чекаю на тебе в ресторані, хотів запитати, чи будеш ти?

-Де ти був увесь день? - з натиском повторила я.

-Ми можемо поговорити про це, коли ти приїдеш. - спокійно відповів він.

-Олександре, що за ігри?

     Ще трохи і я можу розридатися. Мені знову шкода себе. Він смикає за ниточки як йому хочеться.

-Виходь, а то запізнишся. - турботливо промовив він.

  Я відключила виклик. Миттю оглянула себе в дзеркало. Махнула рукою і з фразою: - Піде!!!- вискочила до таксі.

     Дорогою, поки ми кілька хвилин стояли в заторі, я встигла нафарбувати вії і зробити кілька пшиків парфумів.

   Водій таксі закашлявся і невдоволено пробурчав:

-Ну і отрута! Дихати нічим!

-Знаю, - сказала я ледве чутно, прочинила трохи вікно і злісно посміхнулася. Мені мій парфум подобався шалено. Олександр так само не любив цей аромат, але зараз мені було все одно. Насторожувало лише те, що сміливість моя і запал почали згасати в міру того, як я наближалася до місця побачення. Долоні вмить спітніли, залишивши вологі сліди на атласній сукні. У сонячному сплетінні нудотно занило. Серце видавало щось на кшталт аритмії. Наднирники активно викидали адреналін у кров, немов перед сутичкою з левом. Стиснула кулачки, зібрала всю волю, міцно схопивши себе за холку, вийшла з таксі. Нічого небезпечного не чекає, але організм мій розриває на дрібні атоми.