Читати книгу - "Усе, що ви не знали про Гоґвортс , Дар’я Зелена"

Зої повертає ручку дверей, двері закриті. Вона пробує підняти ручку догори, саме тоді щось клацає в дверях і вони відчиняються у темний коридор сходового майданчика.

— Я піду покличу їх! — зривається з місця Синамус, летить в напрямку, куди летіли Міллі, Маріан та Мартин.

***

Зої чекає вже пʼять хвилин, але нікого нема. Де ж Синамус літає?

— Я їх не можу знайти, вже все облітав.

— Тоді доведеться піти разом, може ми якось зможемо для них відчинити вікна, щоб вони змогли залетіти серед ночі. Проте є питання, як же нам дізнатися паролі від їхніх віталень і ще потім нікого не розбудити.

— Дізнаємося в ході справи.

Синамус та Зої спускаються великими сходами донизу. В коридорах настільки темно, що навіть люмус не дуже допомагає розгледіти, що попереду. Таке відчуття, ніби усю школу заполонив чорний густий туман.

— Тобі не здається це дивним, що сьогодні занадто темно в коридорах? — питає Синамус.

— А ти вже виходив уночі з кімнати? Звідки знаєш?

— Доводилося, але пройшло все дуже добре тоді. Ми хотіли з Мартином минулоріч погуляти коридорами Гоґвортсу вночі та пошукати пригод. Ми тоді так налякалися привидів, особливо Півза!

— Споліваюсь ми це вже не будемо робити в майбутньому, хоча хто знає, — говорить Зої.  Проте мені вже це не подобається, так можна й спіткнутися об щось.

— До речі, тут таке відлуння. Сподіваюсь, нас ніхто не почує…

— Вже пізно…

Синамуса за шию хапає міцна рука, щось тягнеться до Зої.

— Навіть не думай кричати, дівчинко, сама знаєш, що може в такому разі статися.

Синамус не може повернути голови, але краєм ока бачить, як на Зої надягають великий мішок і беруть на руки, а потім щось затьмарює й очі йому, більше він нічого не памʼятає.