Читати книгу - "Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі"

— З нами гіперглікемія, — просто відповіла принцеса. А я стиснулася від страху і потягнулася рукою до контейнера. — Не потрібно, — принцеса м'яко відвела мою руку вбік.

«Напевно, від самотності збожеволіла і подружилася з чудовиськом», —подумалося мені. Але я промовчала.

— Ти якось не так її назвала. Паж називав чудовисько інакше.

Принцеса у відповідь розсміялася. Ну точно, збожеволіла! Однак її сміх звучав настільки ніжно й мелодійно, що я мимоволі заслухалася. От би й мені вміти так гарно сміятися...

— Так ось звідки в тебе шоколад! — вигукнула Глюкоза, переставши сміятися. — Паж влаштував для тебе цілий театр із гіпоглікемією і Шоколандією!

Я здивовано поглянула туди, де, за моїми припущеннями, сиділа на підлозі повалена правителька королівства. Як вона могла про це дізнатися? Невже і вона в змові з пажем? А, можливо, вона зовсім не принцеса, а тільки зображує її, щоб побільше вивідати в мене?

— Не бійся, — дівчина, мабуть, відчула мою настороженість. Той, хто не бачить, гостріше відчуває чужі емоції. — Я не ворог тобі. А з нами той, хто проти того чудовиська, яке ти зустріла. Воно у змові з королем і пажем. Так вони підживлюють народ королівства, щоб вони ніколи не посміли піти, щоб залежали від їхньої доброї волі. А гіперглікемію заточили тут, разом зі мною, щоб ніхто не нагадував моєму народові про необроблені поля, на яких колись росли капуста, кабачки, огірки... Усе те, що давало змогу залишати королівство за власним бажанням, контролювати межу між світами.

— І що ж робити? — вкотре за сьогодні розгублено запитувала я невидиму в темряві принцесу.

— Для початку звільнити нашого друга, — просто відповіла дівчина. — Гіперглікемія скута ланцюгами. У мене є свічка. Але я... — на мить вона зам'ялася, — не можу звільнити її, я не бачу...

Я мовчки стиснула її долоню на знак підтримки. І вона на знак подяки потисла мою руку. Ми обидві помовчали трохи. У в'язниці в нас був час для роздумів, поспішати було нікуди.

— І що потім? — нарешті, я порушила мовчання, яке ставало гнітючим у компанії істоти навпроти. Я із задоволенням подарувала б йому зубну пасту і щітку. Але боюся, це ніяк не виправило б становища.

— Коли за тобою прийдуть, щоб знову віднести дари в Жовтий дім, ти випустиш на волю нашого друга. Вони не очікують цього, злякаються, розгубляться. А вона поки що нагадає всім, що треба робити, щоб зменшити владу Діабетича над ними.

— І як це нам допоможе? — із сумнівом поцікавилася я, не зовсім розуміючи суть її плану.

— Усе просто. Поки вони намагатимуться відловити нашого друга, ти відведеш мене до Жовтого дому.

— І старший чарівник допоможе тобі? — з надією запитала я.

Принцеса розсміялася.

— Ні, що ти! Він може тільки не дати Діабетичу захопити більше влади. Але допомогти мені може тільки мій радник.

— Тоді чому ми підемо саме до Жовтого дому?

— Тому що він захований там... — терпляче пояснила мені правителька.

Я знову заплуталася в тому, що відбувається в цьому королівстві. Якщо принцеса знала, де її радник, то чому не звільнила його?

І знову я, здається, міркувала вголос, бо одразу ж отримала відповідь співрозмовниці:

— Я сама й заточила його в будинку. Це Діабетич думає, що старший чарівник виконує його наказ. Насправді, він за моїм наказом охороняє мого вірного радника. Я не ризикнула б боротися сама. І я вчасно сховала його, як свій козир у рукаві. Тепер настав час, і в мене з'явився провідник. Ми зможемо визволити його і звільнити королівство від тирана Діабетича. Він більше нікому не буде диктувати свої умови.

Те, як вона говорила, було схоже на революційні гасла, але мені було абсолютно наплювати, як це звучить. Бо головне — вибратися звідси і потрапити додому. Хоча я мушу зізнатися собі, що нікуди не піду, поки не допоможу принцесі відновити мир.