Читати книгу - "Не сама, Тена Дітна"

Ксана знову багато фотографує та знімає відео. І я їй навіть вдячна за це. Мені нічого приховувати та й згадати такі моменти потім буде приємно.

Ввечері після душу перевіряю телефон.

Наша шкільна подруга розмістила новий альбом. На початку минулого місяця Яна вийшла заміж. Ми з Гордієм та Макс з Ксаною були присутні на її весіллі.

Нарешті фотограф обробив та віддав фото. Вони просто неймовірні!

На деяких знаходжу й нас. Показую дівчатам, читаємо коментарі, залишаю свої. Макс з Ксаною теж невдовзі приєднуються до обговорення.

Поки ми переглядали альбом, Ксана виклала сьогоднішні фото, відео й відмітила всіх нас. Переходимо до них, переглядаємо відео. Сміємося та залишаєм нову порцію коментарів вже під ними. Відправляю декілька фото бабусі. Їм із дідусем буде спокійніше, коли побачать, що в мене все гаразд. Хоча кожного дня й спілкуємося з ними, все одно знаю, що сумують та переживають. Батькам відправляти фото немає сенсу, самі подивляться, коли матимуть час та бажання.

Вже ніч, всі вгомонилися й сплять, а я не можу ніяк позбутися думок, що нав’язливо крутяться у голові та заважають заснути, не зважаючи на втому.

Стільки світлин з весілля й тих, що зробив фотограф, й тих, що робили ми самі та жодного фото, де б ми з Гордієм були тільки вдвох. Жодного! Звісно, при бажанні, можна щось відредагувати, але…

Обійми, близькість, бажання, любов – їх не відредагуєш… Вони або є, або…  Боляче.

Тихого нам всім дня!