Читати книгу - "Королева пустелі"

і непривітних горах, на землях, заселених численними племенами; керувала імаматами, еміратами й колоніями загальною площею 1293 062 квадратних миль (3 349 000 кв. км). Ці два відсотки всього земного суходолу у формі, що нагадує ромб, простягаються від річки Йордан біля Східного Середземномор’я й краю африканського континенту, потім на південь до Індійського океану, від Червоного моря до Перської затоки, потім на північ уздовж кордону з Персією аж до Росії, з величезною північною перетинкою — Туреччиною.

Ця величезна територія отримала назву «Близький Схід» лише у 1902 році з вуст Альфреда Теєра Магана, американського спеціаліста з військово-морської стратегії. З погляду Заходу, після спорудження 1960 року Суецького каналу відпала потреба у торговельних шляхах, які тисячоліттями прокладали через пустелю каравани верблюдів. Хоч іще не було винайдено двигун внутрішнього згорання й паливо з продуктів переробки нафти, британські пароплави вже могли комфортно й швидко діставатись Індії; а отже, ця величезна територія, за винятком південного узбережжя й північних гір, перестала бути цікавою всім, окрім турецьких правителів у далекому Константинополі. Країни, відомі нині як Сирія, Ліван, Ізраїль, Палестина, Йорданія, Саудівська Аравія та Ірак, на той час були чітко не розмежованими регіонами Османської Імперії.

Протягом кількох століть турки проникали всередину, а потім захоплювали владу маленьких і небагатьох великих міст, оточених пустелею в самому серці Близького Сходу. Османська Імперія докладала систематичних зусиль, щоб замінити Шаріат (духовний закон Ісламу) на власне наполеонівське право й упровадити турецьку мову як мову адміністрування й освіти. Турки втягували в турецьку мережу впливових арабських діячів, винагороджуючи їх за лояльність, аж доки ніжні турецькі обійми не перетворилися на залізні лещата на аравійській горлянці. Усе це трималося завдяки систематичній корупції й ретельному насадженню міжнаціональної ворожнечі. Проте, як швидко з’ясувала Ґертруда, уже за кілька миль у глиб пустелі османська влада зсякала: там бедуїнські шейхи робили що хотіли, захищаючи від сусідів і суперників свої безцінні джерела води, шляхи караванів й убогі пасовиська. У пустелі не було Закону. Її слід було перетинати якнайшвидше, що Ґертруда сміливо й робила, озброївшись знаннями мов, політики та звичаїв бедуїнських племен, аж доки вони самі не почали запрошувати її до своїх наметів.

Попри те, що більшу частину населення становили араби, а Іслам домінував серед релігій, аравійські міста були, на подив, космополітичні. Нечисленна юдейська комуна, що вижила після римських погромів першого століття нашої ери, знайшла тут прихисток і продовжила, де могла, розвивати торгівлю. Греки, єгиптяни, перси, вірмени й ассирійці — як християни, так і мусульмани — успішно водили торгові каравани між Індією, Європою і Африкою, процвітали під час щорічних мусульманських прощ у Мекку й Медину і працювали дрібними чиновниками у турків.

Найбільш космополітичним був Єрусалим. Зазнаючи постійних вторгнень з часів виходу римлян, це місто, приєднане до Османської Імперії, стало візуально арабським. Відтоді воно, мов магніт, притягувало кожну європейську націю, що бажала підтвердити свою релігійну історію. Французи, британці, німці, італійці й особливо росіяни будували там церкви, лікарні й коледжі. На час приїзду Ґертруди в місті набирала сили юдейська громада, поселення біженців росли, мов гриби після дощу. З населенням у сімдесят тисяч Єрусалим став віссю культур та особливих інтересів на підході до Аравії.

Свою першу подорож пустелею Ґертруда здійснила у тридцять один рік, коли прийняла запрошення на Різдво від Ніни Розен, давньої подруги, а нині дружини німецького консула в Єрусалимі.

Німецьке консульство знаходилось у невеличкому будинку на три спальні. Двоє синів подружжя Розен спали в одній, сестра Ніни, Шарлота, розташувалася в другій. Ґертруда планувала пробути в Єрусалимі кілька місяців і тому зняла номер у готелі «Єрусалим» за дві хвилини від консульства, куди ходила обідати й отримувати пошту. 13 грудня вона написала додому:

«У моїх апартаментах гарна спальня й велика вітальня. Обидві кімнати виходять у маленький хол, який, у свою чергу, виходить на веранду, що тягнеться вздовж усього поверху над маленьким садочком у готельному подвір’ї. Я плачу 7 франків на день зі сніданком... За прислугу маю люб’язного чоловіка у фесці, він щоранку набирає мені гарячу ванну... „Гаряча вода готова для пані”, — каже він. „Зайдіть і запаліть свічку”, — кажу я. „На мій голова”, — відповідає він. Це означає, що час одягатись».

Заселення у близькосхідний готель, де б воно не відбувалося — в Єрусалимі, Дамаску, Бейруті чи Хайфі — стане для Ґертруди радісним ритуалом, майже священною прелюдією до ретельної організації майбутньої пустельної експедиції. Цього (першого) разу вона хотіла лише купити коня й почати новий курс вивчення арабської мови, що стало початком майбутнього незмінного алгоритму. Відтепер Ґертруда завжди зніматиме в готелі двокімнатні апартаменти з верандою або гарним краєвидом і одну кімнату завжди перетворюватиме на робочий кабінет: замовлятиме, щоб у ньому поставили два крісла й два столи, а решту меблів винесли геть. Розпакувавши книги й мапи, вона ходитиме, струшуючи сигаретний попіл по всій кімнаті й пришпилюючи фотографії по всіх стінах (для чого спеціально возила з собою молоток і цвяхи). «Увесь ранок я розпаковувала речі й витягувала з вітальні ліжко та інший непотріб; тепер у ній дуже затишно: два крісла, великий письмовий стіл, ще один стіл — для моїх книжок, величезна кепертова[23] мапа Палестини., і на стінах — фотографії моїх рідних. В одному кутку є маленька дров’яна пічка, що доречно як ніколи».

У перший же візит Ґертруда одразу найняла вчителя з арабської на шість уроків на тиждень. Решту часу до Різдва вона витрачала на катання верхи й участь у святкових приготуваннях разом із родиною Розен, наприклад, у фарбуванні горіхів золотою фарбою для прикрашання ялинки. У Святвечір вся велика компанія відвідала месу у францисканському соборі у Віфлеємі, а потім приєдналася до нічної ходи Святого Вертепу.

Ґертруда вільно говорила французькою та італійською мовами, перською — так само добре, як німецькою, і вже трохи розуміла іврит. Вона легко вивчила й турецьку, але це була єдина мова, яку вона швидко забула. Арабська ж виявилася значно складнішою, ніж вона очікувала. Однак повільне опанування цієї найскладнішої з мов не завадило Ґертруді читати перед обідом розділи Книги Буття на івриті для відпочинку. Перші два тижні вивчення арабської довели її до межі відчаю:

«Скажу наперед: не думаю, що зможу колись розмовляти арабською... Це жахлива мова... У ній є щонайменше три звуки, майже неможливі для європейського горла. Найгіршим є сильно придиховий „X”. Я можу вимовити його лише притискаючи язик пальцем, але ж як підтримувати розмову, тримаючи палець у роті? А