Читати книгу - "100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Но еще чаще от нас сбегает сама любовь. Самое ужасное из всех ее качеств состоит в том, что она оканчивается. Уходит без предупреждения и «заявления об уходе». Испаряется в самый неподходящий миг, когда он путем титанических воспитательных усилий уже отучен от преферанса, приучен приходить на встречи вовремя, дозрел до предложения и купил кольцо.
Твоя протянутая рука с «великой жертвой» на ладони недоуменно зависает в воздухе. Ты вдруг прозреваешь и пораженно вскрикиваешь: «О боже! Кто это рядом со мной? У него же низкий рост, круглый животик и явные залысины. Амбиций на миллион, а денег намного меньше. Да и в постели далеко не бог. Не Рокфеллер, не Спиноза и совсем не Ди Каприо. И это ради него я собиралась пожертвовать всем?! О, ужас, ужас! Где же были мои глазки?»
Ты безжалостно выключаешь телефон (пусть звонит хоть до второго пришествия!) и удивленно оглядываешь погром от любовного нашествия. Масштаб его обычно зависит от глубины и долготы дезертировавшего чувства. Не исключено, что вся твоя квартира уже оклеена ненавистными депрессивно-желтыми обоями, в гардеробе нет ни одной вещи «к лицу», лица на тебе тоже нет, друзья забыли, как тебя зовут, кошка сбежала, с работы давно уволили. И сама ты очень плохо помнишь, кто ты такая и чего хочешь в этой жизни.
Ничего. Ты соберешь себя по крохам, реставрируешь по памяти, подштопаешь, залатаешь, обновишь и воскреснешь из пепла. И еще десять раз подумаешь, когда злая, слепая, обманная любовь вновь поскребется в твою дверь: впускать ее или не впускать?
Хотя вопрос, к сожалению, чисто риторический. А дальнейшая схема проста и предсказуема…
Во всяком случае, мы с моим многострадальным «Я» ходим по этому замкнутому кругу уже много лет.
Таня МАЛЯРЧУК
LOVE IS…
Колись, в часи мого світлого пострадянського дитинства, були такі турецькі жуйки «LOVE IS…». Поряд із «Дональдом Даком» і «Турбо» вони не витримували ніякої конкуренції. Звичайна гума, симптоматично ароматизована полуничкою. Мене нудило вже на першій хвилині спринтерського жування. Але виробникам «ловеїзок» йшлося, вочевидь, не про смак і запах. Своєю, на перший погляд, непотрібною й непомітною діяльністю вони навертали здеморалізоване суспільство у лоно вічних духовних цінностей. Обгортки, заради яких, врешті, і купувалися «ловеїзки», складали величезну колекцію визначень любові. Простенький коміксоподібний малюнок з хлопчиком і дівчинкою у різних ситуаціях і — не побоюся цього слова — позах. А далі універсальна істина на зразок: любов — це коли щось заважає тобі сконцентруватися; любов — це коли хтось несе твої лижі; любов — це серце одне на двох; любов — це причина нашої присутності на землі…
Всі мої друзі, особливо хлопці, носилися з «ловеїзками», ніби з «Камасутрою» чи журналом «Плейбой». На перервах між уроками у школі найбільші фанати збиралися разом, аби почитати одне одному свої визначення любові. На одну «ловеїзку» можна було виміняти, наприклад, бутерброд з ковбасою або два яблука, однак ті, що піддавалися голодній спокусі, потім тяжко про це шкодували.
Уявіть собі щасливе покоління українських дітей, які не здогадувалися про існування апельсинів і комп’ютерів, але знали, ЩО ТАКЕ ЛЮБОВ.
Я, як завжди, все пропустила. Жуйки «LOVE IS…» раптово зникли, і в мене не залишилося жодного екземпляра, їм на зміну прийшов більш модерний варіант — «Hate is…», який, у принципі, логічно продовжував обрану тему. Ті самі хлопчик і дівчинка. Внизу обгортки вердикт: ненависть — це коли ти не можеш дивитися на неї без оптичного прицілу.
Я пам’ятаю одного не надто старого діда, який п’яним лежав на лавці у центрі крихітного західноукраїнського містечка і кричав: «Де любов?! Де любов?!».
Ціле містечко зійшлося дивитися на концерт. Дід виступав кілька днів. Лежав на лавці не просихаючи (не уявляю, як він поповнював запаси алкоголю в крові), безперервно повторював одне і те ж: «Де любов?!». Праведні жіночки товпилися біля діда, і кожна по-своєму відповідали на його запитання:
— У сраці.
— В Америці твоя любов.
— Нащо вона тобі взагалі здалася?
— Такий старий, а ще любові хоче…
Маленькі діти кидали у діда яблуками і камінням. Бігали довкола, як чортенята, тикали пальцем, зривали черевики і картуз з голови. Сцена, гідна великих режисерів.
Насамкінець дід трохи змінив репертуар. Останні його слова, які я пам’ятаю, були приблизно такими: «Де любов?! Де житє?!».
Я вже була майже забула цю історію. Тепер та, що виховувалася на жуйках «LOVE IS…», услід за пропитим волоцюгою повторює: і де вона, справді, де? Де любов, до якої нас змалечку готували і яку на кожному кроці обіцяють?!
Покажіть мені хоч одну людину, яка дійсно любить. Покажіть мені хоч одну людину, яку дійсно люблять.
Ні кроку за межі жанру. Є двоє закоханих — він і вона, є альтернативний фактор, який загрожує їхньому спільному щастю, є драматична ситуація, безпощадний конфлікт, що наростає до кульмінації, і катарсис зі сльозами і трупами. Закохані мусять діяти, мусять боротися, вони повинні поводитися так, як поводяться герої, бо інакше їхня любов і їхня майбутня жертва нікому не будуть цікаві.
А нецікавого навкруги предостатньо. Наші знайомі, невдахи і слабаки, тільки те й роблять, що закохуються, тільки те й роблять, що програють. Все відбувається тихо і без бою. Дійові особи, не наважившись на вчинок, приречено сидять одне коло одного і мляво імітують шалену пристрасть. Їхній ромеоджульєттівський діалог можна передати двома фразами: «Я тебе люблю» — «Я тебе теж ні». Це не любов. Ми так не домовлялися, Боженько.
Я вже кілька днів морочуся з тим, аби пригадати якусь реальну любовну історію. Так, щоб сильно, правдиво і до кінця. Так, щоб мати хоч одну і розповідати її направо і наліво, дітям і внукам. І не можу. Боюся, любов — це спільний проект Шекспіра і голлівудських продюсерів. Те, що ми думаємо, є любов, насправді — всього лиш банальний страх залишитися самотнім.
Хоча іноді все виглядає значно простіше. Можливо, ми любимо і продовжуємо любити з жалю до себе.
Якось я була свідком вуличної бійки. Врешті,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки», після закриття браузера.
