Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Зрештою ми дістались невеликої річки в хащах, що я сприйняла за невеликий шанс на порятунок. 

— Не підходь! — прокричала я Ігорю, що намагався мені допомогти донести Юрію до води. — І не торкайся до неї!

Я увійшла в річку так, щоб вода була мені по груди, і підтримувала Юрію, щоб із води виглядала лише її голова.

Спершу я тільки й дивилась на її обличчя, що корчилось від абсолютно різних емоцій, але потім мій погляд перейшов і на воду навколо. Якби це була не річка, а якесь озеро зі стоячою водою, то все навколо вже б кипіло. Випари річкової води пахли жахливо, лише  заважаючи розуму відволіктись від пекучого болю в руці.

Я чула як Ігор бентежно ходив по берегу річки, не знаходячи собі місця та намагаючись заглянути за мій силует, що заважав йому розгледіти його кохану. Але дечого йому було краще не бачити — я скористалась вільним часом та поглянула на свою руку. Від ліктя та по кінчики пальців не було нічого крім кісток. Ці кістки виглядали такими ж як мій есток — чорні та міцні. Біль в руці поступово слабшав, але тривога підіймалась. Я не хотіла залишитись такою назавжди, і страх цього навіть не дозволив мені задуматись над тим, як я взагалі могла рухати цими кістлявими пальцями.

Саме цією рукою я і продовжувала притримувати Юрію, сподіваючись, що мої кістки витримають те полум’я, що горіло всередині неї.

— Їй вже краще? — запитав через декілька десятків хвилин Ігор. 

Я знову пригледілася до обличчя Юрії та на якусь мить завмерла, побачивши, що воно було спокійним, а вона сама наче заснула. Схоже, що їй стало краще, але це не означало, що це не повториться та не переросте у щось ще жахливіше. 

— Так, можеш підійти та забрати її, — сказала я все ще стоячи спиною до Ігоря. 

Я передала її обережно, щоб не показувати з-під води свою праву руку, яка обгоріла та тепер була схожа на вугілля.

Я стояла так ще якийсь час, спостерігаючи як обгоріла плоть почала відростати. Повільно та без якихось відчуттів — просто росла та покривала собою мої кістки. Схоже, що мій скелет був чорним не через вогонь Юрії, а через зміни в тілі після тієї самої ночі, коли моє тіло було проткнуте мечем із кістки першого бога, такого ж чорного.

Злегка, настільки вистачило сил та бажання, я заховала руку під одяг та повільно пішла до берега, де на мене вже очікував Деян. Втім приховати від нього нічого так і не вийшло.

— Бачу, в тебе сильна лікувальна магія, — прокоментував побачене Деян.

— Це не магія, — промовила я та протягнула свої кістки до нього. — Вибач, багато твоїх свічок згоріло. Але вони й не були звичайними свічками для багатіїв, правда?

— Тебе так зацікавили мої товари? — запитав він тримаючи в руках мої кістляві пальці та роздивляючись те, як плоть поступово доходить до них. — Чи розповіси мені більше про себе? 

— Ні, не розповім. Може якось іншого разу, — спокійно відмовила я.

— Тоді й про свічки я тобі розповім, можливо, іншого разу, — усміхнувшись відповів він та натягнув на мою руку пальчатку зняту з себе. 

Ігор сидів поруч з непритомною Юрією, взагалі не звертаючи уваги на щось крім неї. А тому ми вирішили дати їм спокій. Поруч був великий та старий дуб, і ми з Деяном обійшли його та сіли під нього.

— Не хочеш викрутити свій одяг? 

— Ні, не хочу, — відповіла я та доторкнулась вцілілою рукою до низу живота, де знову відчувалось щось дивне. — Хоча, може і треба це зробити. Відвернешся?

— Звісно, — відповів Деян та схилив погляд до самої землі під собою.

Мені в цій ситуації було байдуже на мокрий одяг, але ті відчуття, що знову виникли в мені, викликали бажання відволіктись. 

Відійшовши далі та знайшовши невеликий кущ, що ледь прикривав мене, я почала роздягатись, залишивши на собі лише пальчатку на правиці. Я вже відчувала біль в руці, що явно давало знати, що там вже було чому боліти. Та цей біль я проігнорувала, викручуючи свій одяг та спостерігаючи як з нього стікає вода. В цей момент я пригадала як моя мама робила те ж саме після прання, але у цьому спогаді не було її обличчя та посмішки. Я сумувала за її обіймами, і найбільше холодними ночами в степах біля Заброди, мріяла саме про них.

— Деяне, підійди до мене, — промовила я тихо, але точно знаючи, що він почує.

Я стояла спиною до нього, відчуваючи як все моє тіло тремтіло наче від холоду, хоча я й відчувала всередині лише тепло, можливо навіть жар.

Він зупинився біля мене, навіть на мить не засумнівавшись.

— Тобі з чимось допомогти, Діано? — спокійно запитав він, і я наче потилицею відчувала на собі його погляд. 

— Обійми мене, будь ласка.

Вже за мить я відчула як Деян підійшов ще ближче та обійняв мене, притискаючи до себе. Мені подобалася його рішучість та відсутність зайвих запитань. А ще, мені подобалося відчувати на собі його силу, коли здавалося, що із цих обіймав просто неможливо вирватись.

Теплі спогади про минуле стали сильнішими, і я не змогла стримати тихих сліз. Він був вищим за мене, і його руки обіймали мене трішки вище мох грудей. Його права долоня тепер була оголена, і я добре бачила як її покривала безліч різаних шрамів. Чомусь мені захотілось погладити всі ці зарубцьовані порізи, або ж хоча б витерти із них свої сльози.