Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чекали поки приготують, — відповів Ігор.
Юрія прокинулась лише коли суп зовсім охолонув, настільки це можливо в таку теплу погоду. Але що здалось мені дивним, так це те, що коли вона вставала з ліжка, ухопившись за нього рукою, то залишила на ньому випалений відбиток руки. Схоже, що вона сама цього навіть не помітила, і тут я вже почала перейматись через її стан ще більше.
Те, щоб приховувати від Деяна її магічні здібності навіть мова не йшла, аби тільки вона нікого із нас не спалила в приступі безумства. Мені здавалось, що вона просто п’яна, настільки її увага була розсіяною, а рухи неточними, але все вино, що було з нами, залишилося цілим. Та якщо чесно, то треба було вже давно його випити, бо, мабуть, спека точно не зробила його кращим.
— А що за крики тут були? — запитав Деян та поглянув саме на мене.
— Нічого важливого, — відповіла я несвідомо перевівши погляд на Юрію, на що та навіть не звернула уваги.
— Ну добре, тоді лягайте спати, а я побуду на варті, — відповів він здвигнувши плечима.
Ігор ліг на ліжко до Юрії, а я на своє. На сон не довелось чекати довго, і увесь час, до самого вечора, для мене промайнув майже миттєво. Шкода лише, що так нічого і не наснилось.
Повернувшись з боку на бік, я поглянула на те як Ігор лежав обійнявши Юрію. І все було б добре, якби на обличчі моєї подруги не застиг переляк. Здавалось, що вона дивилася крізь мене, а з очей її йшли сльози злегка багряного кольору. Ці очі були позбавлені розуму, і показували лише якийсь тваринний страх. Я не знала що робити та, підвівшись на ноги, підійшла до неї.
Подумати тільки, поки Ігор спокійно спав, обіймаючи свою кохану, вона була паралізована страхом та безумством.
— Це нормально для неї? — запитав Деян, що стояв до мене спиною на вході до намету.
— З нею ніколи не буває нічого нормального, — відповіла я та задумалась.
Що я мала робити? Це відбувалося з нею через її зламаний розум, демона в її голові чи мою кров? В мене і самої почали тремтіти руки, адже я не хотіла втрачати Юрію. Тихо, щоб не розбудити Ігоря, що завжди спав як ведмідь у сплячці, я приклала долоню до її обличчя. І вона вперше зарухала очима, поглянувши прямо на мене. На її обличчі з’явилась слабка посмішка, і вона спробувала щось промовити до мене. Але це було настільки тихо, що мені довелось нахилитись до неї, щоб почути.
— Діано... вбий мене, будь ласка, — прошепотіла вона. — Я не витримаю цієї битви. Ця цитадель жаху розриває мене з середини, полонить мене у своїх стінах.
Її слова змусили мене заклякнути в нерозумінні того, як це взагалі могло бути. Я не змогла б цього зробити, і не дозволю комусь іншому. Навіть якщо іншого вибору не залишиться... Але він має бути. Та і про яку цитадель вона говорить?
— Навіть не думай, Юріє. Краще скажи як я можу допомогти тобі, інакшим способом.
— Вбий мене, або забери звідси, інакше… Попіл, всіх в попіл! — вона зірвалась на крик так неочікувано, що я не втрималась на ногах, а Ігор прокинувся та злякано поглянув на мене. Сама ж Юрія схопилась руками за голову та ледь стримувала біль. — А-а-а-а!
В ту мить з її долонь пішов багряний вогонь, що охопив її та ледь не зачепив Ігоря. Ігор зіскочив з ліжка, що вже за мить розсипалось в попіл.
Я зрозуміла, що так вона спробувала вбити себе, але щось не давало їй зашкодити собі. І в ту мить, знадвору, в намет пішло багряне сяйво. Поглянувши туди я побачила, як увесь табір горів. З-під землі повиривалися пазуристі руки та хапали всіх, а в деяких місцях крізь землю проривалися стовпи полум’я. Люди згорали та розсипались в попіл за лічені секунди, іноді навіть не встигаючи усвідомити свою долю.
— Швидше на коней! Треба її забрати звідси як можна далі! — прокричала я до наляканого Ігоря та здивованого Деяна.
Вогонь навколо самої Юрії зник, і я підняла її з попелу, що залишився після ліжка. На диво з легкістю я змогла осідлати коня не випускаючи з рук подругу. В цей час Ігор та Деян закинули всі наші речі на переляканих коней.
Я тримала однією рукою повід, а іншою — Юрію, відчуваючи від неї сильний жар. Її сльози майже миттєво випаровувались з обличчя, а погляд був таким, наче вона не розуміла де реальність, а де сон. Залишалося лише сподіватись, що ми переживемо цей приступ безумства.
Одна із вогняних пазуристих рук ледь не схопила мене, і я лише дивом змогла ухилитись. Втім одна із сумок Деяна загорілась, від чого мій кінь почав бігти ще швидше, ледь вписуючись у безліч поворотів між наметів. Спершу вогонь на сумці був багряним, як і той, що навкруги, але коли він дістався свічок, то звідти повалив фіолетовий густий дим, що пофарбував і полум’я.
Я знала, що ці свічки були дорогими, а тому спершу навіть задумалась, чи не спробувати їх якось погасити, але Деян, що проскакав повз, сам зрізав сумку мечем. Сумка почала диміти ще сильніше, випускаючи стільки диму, що майже весь табір був покритий однією великою фіолетовою хмарою. Ця хмара розповсюджувалась навколо навіть швидше за вогонь. Але часу думати про те, що свічки точно не мали б так горіти, в мене не було. З усіма дивними моментами можна розібратись іншого разу.
Віддаляючись від палаючого табору, ставало все менше чутно крики людей, але спека нікуди не зникла — Юрія була занадто гарячою, вона почала обпікати мене, і я просто відчувала, що моя правиця, якою я тримала її за талію, просто горіла. Запах паленого м’яса віддався в носі, але я міцно стиснула зуби та продовжувала гнати коня. Пощастило лише, що сам кінь не відчував того ж самого, маючи в якості захисту товсте сідло. Я абсолютно не розуміла, що робити та куди саме тримати шлях, але я мала робити хоча б щось.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Узурпація: Євіанна, Erleen Nord», після закриття браузера.