Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— Коли це сюди почали пускати імперських блядей!? — голос її був бридким, і було не зрозуміло, чи насправді він такий, чи вона навмисно його так корчила. — Йшли б ви на свої землі, і тут не шлялись! Тьфу! 

Я б не стала в таку спеку приховувати обличчя капюшоном, що можна було сказати й про Юрію. А тому не дивно, що на нас звернула увагу якась жінка. Мені було більше байдуже на її слова, і я просто чекала коли вона перебіситься та піде своєю дорогою. Але коли жінка плюнула у наш бік та зайшла до намету, потягнувши за собою і свого брудного як чорта сина, сталось те, чого і варто було очікувати. 

Юрія розплющила очі та поглянула спершу на мене, а потім і на жінку. Від її погляду мені стало трішки страшно, адже він все більше був схожим на той, що я вже бачила раніше, коли на неї находило безумство. Але, схоже, що вона себе стримувала, мабуть, теж сподіваючись, що наша незвана гостя кудись піде.

— Що тут сталось? — почувся голос, і до намету зайшов чоловік, що теж покривився побачивши наші обличчя. — Чортові імперці, якого вам треба від моєї дружини?

Ну чому ті, хто ненавидять імперців, так часто виявляються такими запальними та дурними? Втім потрібно було віддати належне чоловіку, він все ж ухопив дружину за руку та вже збирався піти звідси. Але та вирвалась та майже без роздумів схопилась за сумку Юрії, з якої показалась пляшка вина. Вона жадібно та зверхньо поглянула на нас, мабуть, думаючи, що якщо ми увесь цей час мовчали, то не могли за себе постояти. Можливо подумала, що вона добре захищена своїм чоловіком, і дві імперські «бляді» нічого не можуть зробити у відповідь. В ту мить я вже могла собі уявити, що станеться, але навіть я була здивована.

На обличчі Юрії з’явилась злісна посмішка, яка теж була мені знайомою, а її очі засвітились фіолетовим. Під ногами жінки потріскалась земля, а із тріщин потяглися вогняні руки із гострими пазурами, як тоді в Сірих Птахах, коли нас ледь не вбили в клітці. Та ці демонічні руки ухопились не за жінку. Малий хлопчик, якого жінка досі тримала за руку, загорівся як тільки вони доторкнулись до нього. Він горів повільно, занадто повільно, як на можливості Юрії. Його тіло поступово осипалось на землю попелом, а з горла так і не почулось жодного крику. Одна із вогняних рук навіть не дала йому кричати, пролізши малому в рота. 

— А-а-а-а! Допоможіть! — закричала жінка, нарешті випустивши руку свого сина. Сумка Юрії теж опинилась на землі. — Ні-і-і-і!

— Що за? — чоловік деякий час дивився на свого сина та дружину, і як тільки помітив сяйво в очах Юрії, побіг навіть не озираючись.

Магів на цих землях боялися, а тому і ненавиділи.

Вслід за чоловіком відправилась і його дружина, хоча і за ним її понесла магія Юрії. Телекінезом вона зламала їй руку та кинула в спину чоловіку, від чого того збило з ніг. Тим часом хлопчик, що корчився від болю поруч, нарешті повністю спопелився та розсипався. А вогняні руки, що зробили з ним це, сховались під землю. На землі, перед нами, тепер була лише купка попелу, що засипав собою тріщини так, наче їх там і не було. 

Жінка та чоловік кричали та тікали, здіймаючи галас і в наметах поруч. Та всі люди, що виходили поглянути що сталось, бачили лише нас двох, що лежали на ліжках, наче нічого і не сталось. Ще вони бачили попіл, але чого дивного може бути в купці попелу? 

— У нас будуть проблеми, — скрививши незадоволену міну, сказала я.

— Я ледь втрималась, Діано, — у голосі Юрії відчувався страх. — Якби я цього не зробила, то спалила б усіх інших навколо.

— То чому б було не вбити ту дурепу? Навіщо малого?

Якщо чесно, то мені було байдуже на те, що сталось. Той час, який я прожила після знищення Сірих Птахів, зробив мене справжнім монстром. Мене непокоїли лише наслідки, адже ті двоє могли комусь розповісти, а потім і солдати князя навідаються до нас. На малу дитину мені байдуже, але все ж треба хоча б удати, що ще мала совість.

— Просто захотілось, — буркнула вона та повернулась до мене спиною. — Бісять тупі люди, і завжди бісили. В Євіанні таких би навіть у Середнє Місто не пустили, не кажучи вже про Вище. 

— Тобі потрібна моя кров? 

— Це все мій слабкий розум, а не демон... Це я така людина, а не те що в мені. А тепер дай мені поспати, поки наші мужні чоловіки шукають їжу.

Мабуть, безумство Юрії полягало не в тому, що вона спопелила зараз ні в чому не винну людину, а в тому, що нічого через це не відчувала. Втім, тоді і я можу себе вважати безумною, адже і саму почало хилити в сон. Але я себе втримала від такої насолоди, адже поки ми будемо спати, нас може хтось вбити.

Цього дня ми, можливо, створили собі нових ворогів та проблем. 

Деян та Ігор прийшли через годину, що було занадто вже довго як на звичайний похід за їжею. Вони обидва виглядали так, наче не помічали один одного. Не здивувалася б, якби весь цей час вони не промовили й зайвого слова один одному.

Насправді самому Ігорю було б корисно взяти кілька уроків у Деяна, але, мабуть, це все та славетна чоловіча гордість. Досі пам’ятаю як батько все ніяк не міг зробити нові двері у нашому будинку, і лише на наступний день змусив себе сходити до нашого теслі. Він був воїн, а не будівельник, але навіть так вважав, що сам по собі повинен вміти та знати — бо чоловік. 

— Чому так довго? — запитала я в них як тільки ті поставили на невеликий стіл чотири миски.