Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

——— Поговори зі мною. Ти нічого не розповідаєш — я не знаю, що відбувається, хвилююсь…

Його тиша була важкою, і кожна секунда без відповіді тягнулася, наче вічність. Він залишався мовчазним, але я відчувала, що він потребує підтримки і розуміння більше, ніж коли-небудь раніше.

Через деякий час він таки відкрив очі і подивився на мене, сказавши:

——— Якщо я тобі все розповім, ти хвилюватимешся ще більше.

Потім провів рукою по животі. Я ніяк не відреагувала, бо знала, як для нього було важливо знати, що з дитиною все гаразд. Та несподівано його руки піднялись до моїх грудей і, ніжно масажуючи їх, він сів і потягнувся губами до мене. Почав покривати моє обличчя та шию своїми палкими поцілунками. Провів язиком біля мого вуха і опустив свою руку мені під білизну. Я не очікувала нічого подібного. Тож трохи зніяковіла. Та він наполегливо цілував мене.

——— Ти зараз така гарна, — шепотів мені на вухо, — я так тебе хочу…

Проте я прибрала його руки і сіла трохи далі, намагаючись створити між нами дистанцію. Я хотіла дати йому зрозуміти, що зараз не час для подібних проявів любові. До того ж, він і сам не раз наголошував на цьому.

——— Ти казав, що зараз краще потерпіти, — хотіла нагадати Міхаелю я.

Але він ніби не чув і знову поповз в мій бік. Його очі горіли пристрастю, а руки вже тягнулися до мене. Не знаю, що того вечора найшло на нього, але його бажання було занадто очевидним, щоб залишитися з ним в одній кімнаті. Тому я встала і підійшла до дверей.

——— Тобі потрібно охолонити. Я пошукаю щось в холодильнику, — сказала я, намагаючись знайти привід, щоб вийти з кімнати.

Миттєво попрямувала на кухню, відчуваючи, як серце б'ється частіше. Я сподівалася, що трохи часу наодинці допоможе нам обом заспокоїтися. Але він вже був на кухні, коли я прийшла туди. Помітивши мене, підійшов і без зайвих слів знову почав цілувати мене в шию.

——— Схоже, що ти сильно перенервував останнім часом, — сказала я, намагаючись відволікти його.

——— Навіть не уявляєш, наскільки… Ти потрібна мені…

Та не встигла я нічого відповісти, як язик Міхаеля опинився в моєму роті. Його поцілунок був гарячим і пристрасним. Його руки притискали мене до себе з такою силою, ніби він боявся, що я можу зникнути. 

Від задоволення я заплющила очі, відчуваючи, як моє тіло відповідає на його дотики. Але раптом відчула в його роті вампірські ікла, гострі і несподівані. Здивована, відштовхнула його від себе.

——— Що це було? — вигукнула я, мої очі.

——— Ти про що? 

——— Твої зуби! Чому в тебе ікла? Як ти насправді зараз виглядаєш? 

Зрозумівши, що я маю на увазі, він зам’явся на місці. Його очі ухилялися від мого погляду, ніби він шукав спосіб якось вийти із ситуації. Мовчки відступив на кілька кроків. Напевно, гадав, що відстань може допомогти йому уникнути правди. Почав йти в бік холодильника, але я схопила його за руку.

——— Покажи мені свій справжній зовнішній вигляд! — наполягала я. 

Я відчувала, що мені потрібно знати правду, якою б страшною вона не була. Моя душа жадала ясності і розуміння. Міхаель відчував це. Він розгублено почухав потилицю. Очі ненадовго зупинилися на мені, і я ніби побачила, як він зважує всі «за» і «проти». Потім зробив кілька кроків від мене. На його голові раптово з’явились демонічні роги. За спиною розкрились чорні крила, створюючи зловісний образ. Із-за спини показався хвіст, що звивався, ніби змія.

——— В тебе навіть хвіст є? — це все, що я змогла тоді сказати.

Я просто не могла відірвати очей від його нової форми. Дивилась на нього і не могла нічого зрозуміти. Він же Бог життя, символ всього світлого і доброго. То чому він виглядає, як демон? Мої думки були заплутані. Розум відмовлявся прийняти те, що я бачила перед собою.

——— Якого біса? Як так вийшло? 

——— Я відродив пекло. Через це мої крила почали чорніти і потім… 

——— Стривай, що? Ти відродив пекло? Нащо?

Моє обличчя відображало шок і нерозуміння, а серце билося, немов шалене. Я відчувала, як хвилі адреналіну проносяться через моє тіло, змушуючи мене дихати важче. Не могла повірити в те, що бачила. Але ще більше — в те, що чула. Його слова здавалися мені неймовірними, нереальними. Думки плуталися, намагаючись знайти сенс у його словах, але я не могла. Тільки паніка піднімалась всередині мене все сильніше, затьмарюючи раціональне мислення.

Він опустив винувато голову і обійняв мене за плечі. 

——— Щоб вас не втратити, — проста істина, що вразили мене, мов грім серед ясного неба.

Я відчула, як його слова проникли в саме серце, викликаючи нову хвилю емоцій. Ми стояли так деякий час, не наважуючись хоч щось сказати один одному. Проте тепер я хоча б трохи почала розуміти, про що він думав увесь цей час. Бідолашний, з чого він тільки вирішив, що може втратити мене? В мене ж навіть думок не було, щоб піти від нього. Навпаки, це я довгий час боялась, що він покинув мене…

Я ще раз глянула на нього і зрозуміла, що його нове тіло було для мене загадкою, яку я забовʼязана була розгадати. Тож я провела рукою по його хвосту, відчуваючи приємну текстуру і тепло, що виходило від нього. Та Міхаель раптом підстрибнув, немов від електричного удару, і забрав свого хвоста з моїх рук, притиснувши його до себе.

——— Не чіпай його…

——— Чому? — насторожилась я, і мої очі звузилися від підозри. 

Я відчувала, що за цим стоїть щось більше, ніж просто фізичний дискомфорт. Його поведінка стала для мене несподіванкою, і я хотіла зрозуміти, чому він так реагує на дотики до свого хвоста. Врешті-решт, Міхаель соромʼязливо опустив очі і почав говорити:

——— Через те, що коли я відроджував пекло, в моєму тілі вже була сила двох богів, вся сила пекла пішла в хвіст. Через це він вийшов трохи чутливий.

——— І наскільки? — прищурила я з цікавістю очі. — Наскільки в тебе чутливий хвіст?

Він не відповів. Тож я швидко схопила хвоста і провела язиком по кінчику, спостерігаючи за його реакцією. Його тіло несподівано напружилося, і він трохи закотив очі, закусивши губи, щоб не застогнати. Я ще раз провела язиком, намагаючись зрозуміти, наскільки це тепер чутливе місце для нього. Та на цей раз він вже видернув свого хвоста з моїх рук і пішов в бік кімнати.