Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

Лів було незрівнянно цікаво поринути у цю людську історію з її старими автомобілями, сивіючими батьками та молодшими сестрами, з маленькими драмами, які для самих людей, звичайно ж, дуже великими. Але це все було цікаво лише як історія, розказана в дорозі, для себе вампірка такого життя нізащо не хотіла б.

— Якщо відкинути родинні почуття, шкодуєш, що перестав бути людиною? — спитала Лів.
Хлопець на кілька секунд замислився.
— Ні, мабуть, ні, — нарешті сказав він. — Знаєте, людина — надто складна та дивна істота.
— Дивна! — усміхнулася Лів. — І це ти вампірці кажеш!
— Дивна навіть для самої себе, — вів далі хлопець. — Людина не завжди може пояснити свої вчинки. Ще складніше з думками, бажаннями, мріями... Іноді в голові виникає щось, що лякає тебе самого. І ти все думаєш і думаєш, добре це чи погано. А потім просто береш і втілюєш у життя. Але якийсь голос усередині постійно нашіптує, що зробити треба було інакше чи не робити зовсім. Цей голос можна ігнорувати, навіть приглушити трохи іншими думками, але позбутися його не виходить. Людина любить пишатися тим, що має особисту думку. Це дозволяє їй почуватися особливою, змушує думати, що вона виділяється із нескінченного натовпу собі подібних. І навіть якщо ця думка зовсім не її, навіть якщо вона нав'язана ЗМІ або сформувалася під впливом якогось окремого авторитета, все одно право власності залишаєш за собою. А разом із цим і право пишатися цією власністю. Більшість філософів цього світу мали лише таку власність. І лише її передавали у спадок. Але за це люди досі шанують їх, — останні фрази були вимовлені з часткою сарказму. Алессіо явно недолюблював філософів.

Лів дивували слова юного рибалки. Хоча вона припускала, що ці погляди перейшли до нього від батька. І, як сам він говорив, його думка не така вже і його. Їй захотілося трохи з ним посперечатися:

— Люди смертні. Тому завжди прагнуть залишити після себе спадщину. Будь то дитина, будинок, човен чи просто історія. І ти вважаєш, що історія — спадщина надто мізерна?
— Ні, я такого не казав, — заперечив Алессіо. — Але ж філософи не залишають історій, а лише сміття для голів наступних поколінь.
— Правда? — здивувалася подібній заяві Лів. — Хіба це не історія їхніх спостережень за світом? Хіба це не безцінний досвід їхнього життя?
— Безцінний досвід? — тепер уже дивувався Алессіо. — У чому його цінність? Кожен із них бачив світ по-своєму і кожен вважав, що саме його погляд правильний. А всі біди людства списував на те, що люди не бачать так, як він. Але, якби всі раптом сприйняли його філософію, людство стало б прекрасним і практично бездоганним.
— Так, мабуть, у цьому я погоджуся з тобою, — Лів згадав слова Платона про те, що правителем має бути філософ. — Але, підозрюю, що рано чи пізно кожен з нас стає трохи філософом. — Хіба ні? — посмішка Лів блиснула в дзеркалі заднього бачення. — Ми от із тобою теж філософствуємо.
— Мабуть, — усміхнувся хлопець у відповідь.
— І від подальшої філософії нас рятує тільки те, що ми вже приїхали.

Небо ще виглядало світлим, але в ньому вже видно було блідий шматочок Місяця і проглядалося кілька зірочок. 

— Ці залишки сонячного світла для тебе цілком безпечні, — запевнила Лів Алессіо. — Та рукава краще відкоти.

Молодий вампір прислухався до її поради, після чого вийшов відчинити для Лів задні дверцята авто. Він подав їй руку й вона скористалася його підтримкою, хоча явно не мала в ній ні найменшої потреби. Сам же Алессіо дивувався власному жесту — він ніколи ще не був таким галантним. Зараз же йому так хотілося сподобатися цій жінці. Як найманий працівник подобатися, не інакше. На яке ще «інакше» він міг сподіватися?