Читати книгу - "Учень убивці"

зручніші, аніж штани. Це була спідниця її матері. Їй сказали, що такої шерсті, з якої її плели, вже не знайти, як і такої червоної фарби. Моллі похвалила мій одяг. Я раптом зрозумів, що з’явився перед нею в іншому вигляді. Я був у найкращій сорочці, мої штани випрали всього кілька днів тому, а на ногах вояцькі чоботи, хоч Барріч і нарікав, що я постійно з них виростаю. Вона запитала, як у мене справи. Я сказав, що виконую різні доручення писаря з замку, і також додав, що мені потрібні дві свічки з бджолиного воску. Це було чистісінькою вигадкою, бо я хотів пройтися з нею. Ми рухалися звивистою вулицею, постійно торкаючись одне одного ліктями. Моллі йшла з корзинкою і постійно говорила. В корзинці були якісь пакунки та пучки трав. Як сказала Моллі, вони надавали свічкам певного аромату. На її думку, бджолиний віск краще вбирав у себе запахи, аніж сало. Вона виготовляла найкращі ароматні свічки у Баккіпі. Вони сподобались навіть двом іншим свічникам у місті.

— Ось, понюхай. Це лаванда. Гарно, правда? Мої улюблені, і мами теж. Це пюре з фруктів, а це меліса. Це корінь молотильника. Не мій улюблений, але дехто каже, що він знімає головний біль та розганяє зимову нудьгу. Мейвіс Тредсніп розповіла, що моя мати змішала його з іншими травами і вийшла чудова свічка, яка може заспокоїти навіть немовля з кольками. Тому я вирішила спробувати відновити мамин рецепт, експериментуючи з різними травами.

Моллі спокійно перераховувала свої знання та вміння, і я загорівся палким бажанням теж якось піднятися в її очах.

— Я знаю про цей корінь, — сказав я. — Дехто робить з нього мазь для натирання спини та плечей. Але якщо зробити з нього розчин і добре змішати з вином, щоб не було запаху, а потім дати дорослому, то він проспить два дні. А дитина помре уві сні.

Від моїх слів очі Моллі розширились, а остання фраза налякала її. Я замовк і знову сильно зніяковів.

— Звідки ти все це знаєш? — запитала вона, затамувавши подих.

— Я… Я чув від старої мандрівної баби-пупорізки, яка розповідала це нашій повитусі в замку, — вигадав я на ходу. — Це… була сумна історія про чоловіка, який вжив його, щоб краще заснути, а дитина теж випила. Дуже сумна історія.

Обличчя Моллі стало лагіднішим, і я знову відчув її тепло.

— Я просто тебе попередив, що з коренем слід бути обачним. Не залишай його без нагляду поряд із дітьми.

— Дякую, не буду. Ти цікавишся корінням і травами? Не знала, що писарям це потрібно.

Я раптом усвідомив, що вона прийняла мене за помічника писаря, тож не бачив причини переконувати її в чомусь іншому.

— А, Федврен багато з чого робить фарбу та чорнило. Деякі речі, що він переписує, досить прості, але є й такі, що прикрашені птахами, котами, черепахами і рибами. Він показував мені травник з обрамленням у вигляді овочів та квітів.

— Я б дуже хотіла це побачити, — душевно сказала вона, і я почав думати, як можна вкрасти його на кілька днів.

— Гадаю, зможу тобі принести переписаний травник… не назавжди, а просто, щоб ти почитала його дні три-чотири, — нерішуче запропонував я.

Вона засміялася, але якось напружено.

— Якби ж я вміла читати! Гадаю, ти трішки вмієш читати, якщо писар дає тобі доручення.

— Трішки вмію, — сказав я і здивувався, з якою заздрістю вона слухає, як я прочитав усі сім слів у моєму списку.

Раптом Моллі зніяковіла. Вона почала йти повільніше, і я зрозумів, що ми підходимо до свічної крамнички. Мені стало цікаво, чи батько досі б’є її, але не зважився спитати. Принаймні на її обличчі я цього не зміг розгледіти. Ми підійшли до дверей і там зупинилися. Моллі раптом прийняла якесь рішення, бо взяла мене за рукав, вдихнула і сказала:

— Як гадаєш, зможеш щось прочитати для мене? Хоча б частину?

— Спробую, — сказав я.

— Коли я… після того як я почала носити спідниці, батько віддав мені мамині речі. Вона колись була покоївкою у леді в замку, ще дівчиною, і там навчилася читати. У мене залишились деякі скрижалі. Хотілося б дізнатися, що на них написано.

— Я спробую, — повторив я.

— Мій батько в лавці.

Моллі більше нічого не додала, але того, як її свідомість відбивалася у моїй, було достатньо.

— Мені потрібно принести писарю Федврену дві свічки з бджолиного воску, — нагадав я. — Я не смію повертатися до замку без них.

— Не дуже показуй, що ми знайомі, — попередила вона й зачинила за нами двері.

Я пішов за нею, але повільно, щоб це виглядало, наче просто за збігом обставин ми опинилися поряд. Але можна було й не перейматися обачністю. Її батько спав у кріслі біля каміна й голосно хропів. Я був вражений, як він змінився. Чоловік ще більше схуд і став схожий на скелет, а шкіра на його обличчі нагадувала недопечене тісто на круглому фруктовому пирозі. Уроки Чейда не минули дарма. Я подивився на нігті та губи чоловіка і, хоч той сидів в іншому кінці кімнати, зрозумів, що йому недовго залишилося. Напевне, він більше не б’є Моллі, бо в нього немає сил. Моллі жестом показала, щоб я поводився тихо. Вона зникла за запоною, яка відділяла будинок від власне крамнички, а я оглядав кімнату.

Тут було досить затишно. Приміщення невелике, але стеля вища, аніж у більшості лавок чи будинків у Баккіпі. Безперечно, це саме Моллі постійно тут прибирала й тримала все на оці. Спарований товар був підвішений за ґнотики на довгих штирях, прибитих до полички. Товсті солідні свічки для кораблів висіли на іншій полиці. Там було навіть виставлено три глазуровані глиняні лампи для тих, хто може їх собі дозволити. А ще там були глечики з медом — натуральний побічний продукт, який виробляли мешканці вуликів за крамничкою, окрім воску для найкращих свічок.

Потім знову з’явилася Моллі і жестом запросила мене йти до неї. Вона поставила на стіл підсвічник та поклала кілька скрижалей. Затим відступила і стиснула губи, наче обмірковуючи, чи це було мудре рішення.

Скрижалі були досить старомодні: грубі шматки дерева, вирізані з волокон і відшліфовані. Букви нанесені досить акуратно і мали бездоганний вигляд. Їх приклеїли до дерева за допомогою живиці. Шматків було п’ять. На