Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти тільки подивися! — вигукнув він задоволено. — Ти ба яка шельма! En garde[26], Лондоне! Виглядаєш непогано, Життя! Начувайся!
Але часу роздивитися як годиться та намилуватися не було: Ебенезер поспіхом вибіг на вулицю, скористався з послуг цирульника та чистильника взуття, усмак попоїв і, винайнявши екіпаж, негайно подався до лондонського будинку, де мешкав Чарлз Калверт, Лорд Балтимор.
9Аудієнція Ебенезера у лорда Балтимора та незвичайна пропозиція, із якою він звернувся до цього джентльмена
На його превелике задоволення та чималий подив, за декілька хвилин по тому, як Ебенезер з'явився в міському домі лорда Балтимора та відіслав зі слугою своє послання, йому повідомили, що лорд Чарлз прийме відвідувача у своїй бібліотеці, і незабаром Ебенезер постав перед цим вельможею.
Лорд Балтимор сидів в обтягнутому шкірою фотелі величезних розмірів біля коминка, і, хоч він і не підвівся, аби привітати свого відвідувача, проте зробив жест, люб'язно запрошуючи Ебенезера зайняти місце в кріслі навпроти. Це був літній чоловік, скорше невеликої статури, із гладенькою, попри свій вік, шкірою, великим носом, тоненькими білими вусиками та великими, надзвичайно яскравими карими очима; Ебенезеру спало на думку, що він виглядає як постарілий Генрі Берлінґейм, який набув шляхетнішого вигляду. Вбраний він був більш офіційно й дорого, ніж Ебенезер, але — як останній одразу вкмітив — не так модно: насправді так вдягалися років десять тому. Перука його була дорожня; хоч пишна, але не дуже довга, тугі пуклі не сягали плечей і висіли скручені, мов коркотяги; шалик, пов'язаний наослаб, з мереживами на кінцях, був із льону; каптан із рожевої парчі, підбитий алямодом, був заширокий у поясі та мав надто короткі поли, ніж було прийнято натоді, а кишені без клапанів були горизонтальні, а не вертикальні й розташовувалися вельми близько до країв. Рукави сягали майже зап'ястків і були завернуті на декілька дюймів, демонструючи підкладку, шиту сріблом, а зі зворотного боку відкривалися, утворюючи кутики, які звисали, ніби вуха мисливського пса. Бокові клапани по всій довжині стегон були оздоблені срібними ґудзиками та фальшивими петельками, а на правому плечі хизувався вузол зі срібних стрічок. Під каптаном була камізеля з армозину кольору індиго, застібнута на всі ґудзики, та єдвабні плюндри до пари. Із сорочки було видно лише витончені манжети з білого, тонкого, як павутиння, батисту. Крім того, його підв'язки були приховані під складками панчіх, а квадратні язички черевиків стояли прямо. У руці він тримав Ебенезерового листа та, примружившись, розглядав його в тьмяному світлі, яке ледве проникало крізь щільно запнуті портьєри, немов збирався пересвідчитися, що він усе правильно зрозумів.
— Ебенезер Кук, чи не так? — сказав він, розпочавши таким чином розмову. — З Мису Кука в Дорчестері? — Його голос, по суті досі сильний, мав непевну вібрацію, яка вказує на початок глибокої старості. Ебенезер злегка вклонився на підтвердження цих слів і зайняв місце, на яке йому вказав господар.
— Син Ендрю Кука? — спитав Чарлз, пильно вдивляючись у гостя.
— Саме він, сер, — відповів Ебенезер.
— Я був знайомий з Ендрю Куком у Меріленді, — мовив Чарлз, пригадуючи. — Якщо пам'ять не зраджує, це було 1661 року, того року мій отець призначив мене Губернатором Провінції, і я там видав Ендрю Куку патент на торгівлю. Але вже багато років я його не бачив і, напевно, навіть і не впізнаю, як, власне, і він мене. — Він зітхнув. — Життя — це битва, яка вкриває шрамами усіх однаково — і переможців, і переможених.
— Авжеж, — з готовністю підтакнув Ебенезер, — але справою живих є битися з ним та взяти приступом. І добрий солдат носить свої шрами з гордістю, і не має значення, чи переміг він, чи програв цю битву — він здобув їх хоробро, б'ючись у чесному поєдинку.
— Не маю жодних сумнівів, — пробурмотів Чарлз і звернувся до листа. — Як це розуміти, — завважив він, — Ебенезер Кук, Поет. Прошу, поясніть, що це має означити? Чи значить це, що ви здобуваєте свій хліб насущний віршуванням? Чи ви є кимось на взір менестрелів, що ходять по країні, жебракуючи та декламуючи напам'ять вірші? Маю визнати, мені нічого не відомо про це ремесло.
— Поет я, — відповів Ебенезер, дещо зашарівшись, — і можливо, не дуже й посередній, але ні пенні цим не заробив, та й ніколи не зароблю. Муза любить того, хто упадає лише за нею одною, та зневажає того, хто хоче бути при ній звідником, щоб натоптати власний капшук.
— Певно, що так, певно, що
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт», після закриття браузера.