Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Привіт, Ліві. Як справи? Де ж твій хлопець? Чи може його просто не існує?

Нас з Наталі зупиняє єхидний голос Тома. Не міг ранок початися ще гірше. Мало того, що я залила свій улюблений светр кавою і ледь не запізнилася, поки перевдягалася, так ще й цього бовдура не вистачало.

- Не твого розуму діло, - гаркає на хлопця подруга.

- Не варто, Нат. Мій хлопець надто зайнятий аби знайомитися з усілякими покидьками.

- То може його немає. Що скажеш, Ліві?

Погляд Тома випробовує мене на міцність.  Помічаю як біля нас вже збираються гравці з його команди і пересічні школярі.

- Приходь на вечірку до Лексі і особисто познайомишся з ним.

- Народ, всі чули. Вечері вечірка і на ній ми побачимо ганьбу Олівії, адже який може бути хлопець у такої шльондри.

Гнів закипає в мені. Не встигаю нічого відповісти як мене зупиняє звук смачного ляпасу. Наталі вдарила Тома блискавично, тай ще так, що його голова відкинулась в сторону.

- Шматок лайна, не смій своїм ротом патякати таке про мою подругу.

Том сміється і від його майже божевільного сміху йдуть сироти тілом.

- Ну тоді вечері побачимо. А як хлопця не буде, то так тому і бути, я розважу тебе знову, ще й подружку свою зможеш покликати.

Цього разу вже я залишаю на обличчі хлопця ляпас.

- Збоченець.

Наталі тягне мене за руку у будівлю школи.

- Як ми одразу не помітили, що воно таке, - губи подруги від злоби міцно змикаються в одну лінію. - Сподіваюся, ти розумієш, що шляху назад немає?

- Так. І я говорила вчора з Романом. Він погодився допомогти. Після уроків поїдемо з Максом його зустрічати. Що ти вигадала з Томом? Ну розкажи мені.

- Побачиш все сама вечері. І не вмовляй мене, я не розкажу.

За цілий день нам з Нат ніхто не докучає. З нетерпінням чекаю закінчення останнього уроку, скоро я побачу свого друга. Буде звісно ніяково його цілувати, але хто ж тягнув мене за язика. Дурепа, вихвалялася, що є хлопець. Цілковита дурепа. Куди я себе втягнула. Навіщо я взагалі погодилася на те побачення. Все через Алекса. Проте скоро це все закінчиться. Що ж вигадала Наталі? Мені дійсно стає лячно за хлопця, вона здатна на що завгодно, ніколи не можна вгадати, що вона зробить.

Роман мені не писав. Дивно. Зазвичай він завжди пише мені, коли сідає в літак. Дістаю телефон із сумки. От я дурна, він вимкнутий. Вмикаю його і мені приходять повідомлення. Роман дзвонив мені тричі.

« Передзвони мені. Я не лечу сьогодні»

О Боже. Щось трапилося в нього.

Рахую гудки, починаю нервувати, і от хлопець бере слухавку.

- Роман, з тобою все добре?

- Так, так. Не переймайся, красуне. Я не полечу сьогодні, в нас такий дощ льє з самого ранку, літаки всі в аеропорті, я обміняв квиток на завтрашній рейс. Вибач. Дуже шкода, що я не буду на вечірці вечері, дуже хотів тебе побачити вже сьогодні.

- Головне, що з тобою все добре. Вибач, що був вимкнутий телефон. Сьогодні запізнювалася до школи, ще й зіпсувала свій улюблений светр і геть забула ввімкнути його. Вибач, будь ласка.

- Все добре. Отже кепський ранок? Чому я не здивований, - в голосі хлопця чую сміх. – Ти дуже любиш втрапляти в неприємності.

- Не знущайся з мене.

- Що будеш робити з вечіркою?

- Не знаю. Напевно, що не піду. Завтра щось придумаю, та й Наталі обіцяла якось провчити Тома. Можливо, що завтра всім буде не до мене.

- О так. Вона така, не хотів би я колись перейти їй дорогу.

- Немає чого перейматися, ти їй подобаєшся. Давай я вечері тебе наберу, мене вже чекає Наталі. Треба їй сказати, що я нікуди не піду, а це дуже важко буде пережити.

- Я думаю, що тобі варто все одно туди піти з гордо піднятою головою. Відпочинь там і за мене, можеш всім сказати, що твій хлопець ще не прилетів.

- Бувай. Я подумаю.

Кладу телефон в сумочку і глибоко вдихаючи підходжу до машини Наталі.

- Чого ти так довго? Нам ще сукню тобі обирати.

- Я не піду на вечірку. Рейс Романа затримали, можливо завтра він зможе прилетіти.

- Тобто ти не підеш? Ти не чула який бруд говорить цей покидьок. Якщо ти не підеш, то автоматично признаєш свою брехню.

- Але як я піду сама ? Хіба це не признати свою поразку?

- Не зовсім. Ти йдеш, на місці щось придумаємо або на крайній випадок будеш виправдовуватися, що твій хлопець не прилетів.

- Може краще не йти?

- Ні. Ти підеш і не обговорюється. Сідай швидше, я відвезу тебе додому, поки будеш приводити себе до ладу і я зберуся.

Чим ближче вечірка, тим гіршою здається ідея туди йти. Але шляху назад немає, Наталі мене туди потягне навіть у піжамі. Приймаю душ і вкладаю волосся у м’які хвилі. Час обрати в чому мені піти. Джинси і футболка – погана ідея. Перебираю сукні і от. Здається це воно. Шифонова біла сукня на запах з довгими рукавами. Треба вдягатись, скоро прийде Нат, доповнюю сукню білими балетками.