Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

— Я про страхову думав, — Ваня примусив себе говорити про справу, хоча йому дуже хотілося прямо зараз сісти на травичку, спертися на стіну будинку, надіти навушники й повернутися до солодкого кумару, в якому хороша пісня заступає собою всі страхіття цього чорно-сірого життя. Його вже не тіпало, а плавно попускало, на виході бада-бум був значно приємнішим за першу хвилю. 

— Та я ж тєбє говоріл, — почав було Віталій, як в нього задзеленчав телефон. Опер подивився на екран, пробуркотів: «Твою мать» — й прийняв виклик: 

— Альо, Нєстєрєнко у апарата... Да... Так... А главк в курсі? Зізнання оформили? А непокору? 

Ти диви, виявляється, він і українською говорить. Мабуть, статус розмови того вимагав, або мусора вже призвичаїлися до української термінології й забули російські аналоги. Зізнання, непокора… 

Поліціянт буркнув у слухавку: 

— Скоро буду, — потім опустив руку з телефоном, подивився на Ваню й урочисто промовив: — Ну шо, Іван, прінялі пацанчіков с криши. 

Ваня здригнувся — Кєшу з Масіком? За що? Вони що, слідкують за ним? Якийсь чип чи прослушка телефона? Він чув про те, що навіть вимкнений телефон можна прослуховувати, але це ж десь там, у третьому тисячолітті, тоді як все навколо ще жило в другому. Ще й пишалося цим. 

— Шо? Як? А за шо? 

— За всьо хорошее. Бродягі тарєлкі рєзалі на крише, Рома, відать, іх шуганул, вот оні єго і пустілі полєтать. 

Ваня очманіло блимав очами, намагаючись підгрузити до оперативки великі файли. Занадто великі, як для його сьогоднішнього стану. Виходить, що Віталій зараз говорить не про дах гостинки, а про той, що над головою. Романа скинули крадії супутникових тарілок, бо він їх випадково викрив. Мабуть, щось почув чи побачив і поліз на дах! Пазл склався. 

— А де вони зараз? На даху? 

— Та на каком даху! В райуправє. Оболонской. 

Віталій знайшов поглядом Іру, яка ще говорила по телефону, висмикнув її за рукав із натовпу та притягнув до себе. Адміністраторка спочатку злякалася, потім здивувалася, потім обурилася, але поліціянт не дав їй часу висловити своє незадоволення: 

— Значіт, слушай сюда. Танцуй. Тока шо звонілі с прійомной Крючко, нашлі убійц, уже прінялі, на Оболоні сідят. 

Іра ввімкнулася швидко — така вже в неї була робота: 

— Так, ето срочно надо снять. Завтра ж ефір. Я сейчас же монтажнікам говорю дєлать нормальний фінал. Тут мнє камєри всє нужни, я звоню на канал, шоби висилалі. Пусть ваш Саша, аташе, подготовіт там всьо. 

— Наше, — опер скоса глянув на Ваню, — дєло малєнькоє, бєрітє Узєлкова і дуйтє снімать допрос, опознаніє, всє дєла. 

— Нє-нє-нє, — маленька адміністраторка рішуче захитала головою. — Узєлков по сценарію нєсьот гроб в пєрвих рядах, йєго спєціально в чьорноє одєлі. 

— Кого, гроб? 

— Та Узєлкова! 

— Твою мать, — прошипів опер і роззирнувся, щоб пересвідчитись, що ніхто з присутніх не розчув деталі слідства. — Так шо, нам єхать? 

Нам? Ваня зібрався заперечити свою приналежність до займенника першої особи множини, та його ніхто не збирався про це питати. 

— Значіт, єдьте. Машина єсть? 

— Да. 

— Єдьте с Ванєй. Ваня, на крайняк готовься снімать на телєфон. Тока горізонтально, понял? 

Лишалося тільки хитати головою, підтверджуючи інструкції. Як там у кіно казали? Copy that? Арчі Гудвін пробився крізь залишки бада-буму й намагався щось спитати про презумпцію невинуватості, Ваня затнув цей фонтан й трохи трусонув головою — все, все, досить, досить, йди, кумаре, йди. 

— Ми тада похорони самі снімєм, я сейчас Олю-рєжика набєру, пєрєіграєм, шоб Узєлков сам подводкі на кладбіще отбіл, єслі туда нє успєєтє. Ваня, снімай на основную камеру тєлєфона всю субьєктівку, понял? Как ви приєзжаєтє і вєдьотє допрос. А подводкі, єслі будут, на селфі камєру, шоб ти відєл кадр. Єслі задєржитєсь, єдьте тада сразу на помінкі, кафе «Царская охота», я скіну локацию, — Іра різко розвернулася, підняла руку з телефоном до вуха й почала пробиратися крізь натовп до парадного. 

«Помінки, — обізвався бада-бум. — Подхавать було б непогано, бульйон поминальний, пиріжки...» Ваня вже втомився відбиватися від свого другого «я», взяв Віталія за лікоть й сказав: 

— Ну, ходімо тоді. 

* 

Опер теж їздив на сріблястій «шкоді», тільки не на «супербі», як Гєна, а на маленькій «фабії». Ваня з другої спроби запхнувся на переднє сидіння, прибравши з-під ніг пакет з логотипом «Макдональдза», яким тут все пропахло. Віталік удавав, ніби нічого незвичного в цьому немає — він знову говорив з кимось по мобільному: 

— Она ж в состоянії сп’яніння, ето до трьох, єслі срєднєй тяжесті. Но експерт сто пудов поставіт тяжкі ушкодження, ето ж нож! Пусть на судє подпішет відмову, тада можно будєт шото рєшать. 

Він здавав назад, слухаючи співрозмовника. Проповз через натовп до виїзду, де вже розвернуся, пробуркотів у слухавку: 

— Єслі тяжкі, то до восьмі, єслі сама. А єслі в группє, то вообщє… ховайся. Ладно, наберьотє мєня послє суда, — й кинув телефон через плече. Ваня прослідкував — дешевий «самсунг» впав на заднє сидіння. 

Опер цикнув: 

— Мєня, блядь, на ваш шоубізнес поставілі, уже криша тєчот. Одін ваш, співак какой-то, ісполніл ДТП с автобусом, ну, льогкоє. Кондукторша упала, руку сломала. Он ей отступного, понятно, шоб відмову подпісала. А она, прікінь, в общагє на еті лаве так загуляла, шо подрєзала сосєдку по пьяні. 

— На смерть? 

— Та нє, я ж говорю, подрєзала. Но сядєт, конєчно, там порєшать нєкому. А етому вашему надо, шоб всьо тіхо — прєтензій нє імєєт і бєз утєчєк. 

— Понятно. 

— Нє, там вєсєлєє — тєпєрь єйо подружкі звонят єму, просят лаве, шоб єйо с «сізо» достать. Ха, смєшниє. 

— Можливо, просить та, кого підрізали? — зауважив Ваня, й опер гучно розсміявся, проїжджаючи на жовтий велике перехрестя. Машини, що якраз вирушали справа, почали їм сигналити, але поліціянт навіть голови не повернув в їхній бік. Досміявшись, він подивився на Ваню й, ніби щось згадавши, спитав: 

— Слишь, а жена сказала пробіть: чєго тєбя Бронзовим Голосом називают? 

Ваня перестав усміхатись — не любив, коли згадували цей епітет, який він сам собі здуру й причепив. Коли оголошували підсумки «Таланту», Чуловський викликав під фанфари на сцену,