Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

- Чи є конкретні цілі або люди, на яких варто звернути увагу?

Салем на мить задумався, спрямувавши погляд у темний кут кімнати, перш ніж відповісти:

- Усі, хто намагається здаватися невидимим, але знає більше, ніж звичайні торговці чи шукачі пригод.

Четверо агентів мовчки кивнули, а в їхніх очах промайнула холодна рішучість. Вони знали, що накази Салема завжди були обдуманими, але цього разу відчували: він відправляє їх у щось більш небезпечне, ніж звичайна розвідка.

Без зайвих слів вони зникли в темряві, їхні силуети розчинилися, мов тіні, які не залишають слідів. Салем залишився один у напівтемній кімнаті, вдивляючись у порожній простір перед собою. Він розумів: якщо його підлеглі не знайдуть нічого, тягар наступного кроку ляже на нього самого. Але тепер гра була розпочата. Тіні розпускали свої мережі, і скоро він дізнається, хто або що ховається в їхній глибині.

Салем залишився наодинці в порожньому приміщенні, і знову відчув тягар ситуації. Він розумів, що ці пошуки можуть призвести до чогось непередбачуваного, але, зважаючи на все, що він дізнався, це був єдиний шлях уперед.

Діставшись додому, Еріон тяжко впав на своє ліжко. Тіло вимагало відпочинку, але розум залишався настороженим — він розумів, що цієї ночі може бути не сам. Незвані гості, судді темряви чи їхні послідовники, могли з’явитися будь-якої миті.

Повернувшись на бік, він поклав руку на руків'я Тінеріза, і, відчувши знайоме тремтіння, запитав:

- Тінерізе, якщо цієї ночі хтось увірветься сюди, чи можеш ти якимось чином сповістити мене?

Меч відгукнувся ледь чутним шепотом, що здавалося виникав десь у глибині свідомості Еріона:

- Так, мій господарю. Зв’язок між нами стає міцнішим з кожним днем. Я відчую небезпеку раніше, ніж ти помітиш її наближення. Але… є ціна.

Еріон ледь насупився, відчуваючи знайомий холодний відтінок у словах меча.

- Що за ціна? — запитав він, не відриваючи погляду від леза, що ледь мерехтіло у тьмяному світлі кімнати.

- Мені потрібна буде ще одна частка твоєї крові, як печатка. Але пам'ятай: чим більше ти покладаєшся на мене, тим глибше будеш пов’язаний із моєю сутністю.

Еріон обмірковував його слова, відчуваючи, як у ньому борються втома і пильність. Він знав, що чим більше він користується силою Тінеріза, тим більшим стає їхній зв'язок, але зараз це могло врятувати йому життя. З рішучістю, яку він відчував дедалі частіше, Еріон обережно порізав палець і доторкнувся до леза. Меч жадібно ввібрав краплі крові, а відлуння його голосу пройшлося по свідомості:

- Готово. А тепер спи, Еріоне, і знай: жодна тінь не проникне сюди непоміченою.

Відчуваючи якесь дивне заспокоєння, Еріон нарешті розслабився, дозволяючи втомі взяти своє. Він знав, що тепер поруч із ним не просто меч, а вірний страж, що охоронятиме його навіть у глибині найтемнішої ночі.

Еріон зручно ліг на спину, підклавши руки під голову, і втупився в темну стелю. Усе, що відбувалося останніми днями, видавалося йому дивним і незбагненним. І все ж, найбільше його думки зараз були зосереджені на Тінерізі — на цьому мечі, що відчував, говорив і знав значно більше, ніж розповідав.

Це було схоже на відчуття знайомства, навіть спорідненості. Здавалося, що Тінеріз знає його набагато глибше, ніж він міг очікувати, ніби від самого початку їхній зв'язок був визначений. Еріон посміхнувся, відчуваючи, як у ньому зріє незвичайне відчуття спокою та захищеності поруч із цією зброєю.

- Знаєш, Тінерізе, — прошепотів він у тиші кімнати, ніби ділився з мечем думками, які ще не встигли сформуватися до кінця, — ти іноді здаєшся мені навіть більш живим, ніж деякі з тих, кого я знаю. Немов ми вже проходили щось подібне, але десь у далекому, незнаному минулому. Як старі приятелі, що зустрілися знову.

Тінеріз не відповів одразу, лише ледь відчутне тепло пройшло по його лезу, що лежало поруч. Потім у голові Еріона пролунав тихий голос, який, здавалося, був пов’язаний не тільки з мечем, але й з його власними думками.

- Можливо, ми і справді знайомі, Еріоне, — промовив Тінеріз, і в його голосі прозвучали нотки таємничості. — Знаю одне: зв’язок між нами не є випадковістю. І, можливо, саме тому я обрав тебе. Ми обоє шукаємо відповіді і силу, хочемо знайти своє місце в цьому світі. І, хто знає, можливо, це вже не перший наш шлях разом.

Еріон задумався над його словами. Це відчуття було знайомим, наче незакінчена розповідь, яка тепер поступово відкривалася перед ним. Він відчував, що його зв’язок з Тінерізом — це не просто збіг чи випадковість. Можливо, їхні долі справді були переплетені більше, ніж він колись міг уявити. Поступово його очі почали злипатися, а думки втихомирилися. Він засинав з відчуттям, що попереду ще багато відкриттів. І десь у глибині душі він знав, що разом із Тінерізом вони зможуть подолати навіть найтемніші випробування. Еріон поринув у глибокий, важкий сон, і йому почали снитися картини, що виникали перед його очима так чітко, ніби він справді там був. Його свідомість перенеслася в місця, яких він ніколи не бачив, але які відчувалися дивно знайомими. Він бачив широкі, безкрайні краєвиди, де на горизонті здіймалися туманні силуети стародавніх фортець і покинутих міст. Потім усе змінилося, і перед ним розгорнулася сцена бою. Люди у важких обладунках билися один з одним, крики і брязкіт зброї заповнювали простір, а земля була вкрита кров’ю. Еріон спостерігав це видовище ніби зверху, наче невидимий свідок. Сцена знову змінилася. Він побачив людей, що стояли в колі навколо кам'яного вівтаря. Серед них були фігури в темних, незвичайних мантіях, з обличчями, що губилися у глибоких каптурах. Вони вимовляли заклинання на невідомій йому мові, а тіні навколо них, здавалося, оживали, підкоряючись їхнім словам. Відчувалася потужна, незвичайна сила, яку ці люди черпали з темряви, наче під час древнього ритуалу, якого світ не бачив сотнями років. Знову нові картини: старовинні міста з високими, незнайомими вежами, величезні площі, заповнені людьми, яких він ніколи не бачив. Серед натовпу мерехтіли обличчя — вони здавалися йому незнайомими, але разом із тим дивно близькими. Це були люди, які, здавалося, знали його або були пов’язані з ним якимось давнім, незрозумілим зв’язком. Еріон відчув, як щось вабить його вперед, змушує вдивлятися в ці видіння, що захоплюють і лякають водночас. Його серце почало битися швидше, а передчуття того, що ці сни — це не просто випадковий витвір уяви, пройняло його наскрізь. Наче частинка його пам’яті оживала, нагадуючи про те, чого він ще не розумів, але що вже було частиною його самого. І в кожному видінні, серед натовпу або ж посеред бою, завжди була одна деталь, що не зникала — відблиск темного клинка, схожого на Тінеріз.