Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Раптом видіння в його сні змінилися. Еріон опинився в густій темряві, де навіть обриси неба й землі були нерозрізненними. Його охопило відчуття тривоги, але водночас він відчував, що має йти далі, ніби його вела невидима сила. У цій темряві пролунав далекий голос, що поступово наближався, перетворюючись на пронизливий крик:

- Еріоне! Прокинься! Небезпека!

Цей крик належав Тінерізу, і його відлуння розбило тишу сну, відлунюючи у свідомості, як невідворотний наказ. Еріон різко прокинувся, і в ту ж мить відчув над собою присутність.

Над ним стояла постать у темному каптурі, затиснувши в руці дивний кинджал із викривленим лезом, яке здавалося створеним не людьми. Лезо блищало в мерехтливому світлі свічок, віддаючи холодом, що пронизував кістки. Незнайомець уже збирався завдати удару, коли Еріон інстинктивно гукнув:

- Тінеріз!

Слова вирвалися з нього, як подих, і меч миттєво відгукнувся, з’явившись у руці з тією ж невблаганною силою, яку Еріон почав відчувати як частину самого себе. Лезо, холодне, як зимовий вітер, виблискувало примарним сяйвом. Без жодної вагань він різким рухом відрубав нападникові руку, і викривлений кинджал упав на підлогу з глухим дзвоном. Незнайомець заволав, хитнувшись назад, але Еріон не дав йому шансу. Одним блискавичним ударом він відсік йому голову, і тіло важко впало, утворюючи темну калюжу крові, що швидко розтікалася по кам’яній підлозі.

Приміщення наповнила тиша, порушувана лише швидким, тривожним диханням Еріона. У півтіні він помітив двох інших нападників. Один кинувся на нього з коротким мечем, але Еріон промайнув перед ним, мов тінь, і одним ударом пронизав супротивника наскрізь. Той бездиханно впав на підлогу. Другий незнайомець, побачивши, як його товариші гинуть, стрімко кинувся до вікна, вислизнув у темряву ночі й зник, перш ніж Еріон встиг його наздогнати.

Залишившись у тиші, що нагадувала про недавню битву, Еріон перевів погляд на Тінеріз у своїй руці. Меч випромінював щось більше, ніж просто холод, — він поглинав світло кімнати, немовби сам був втіленням ночі. Еріон відчував, як його серце шалено калатало, але розум працював чітко. Цей напад не був випадковістю. Судді або їхні слуги прийшли за ним, як він і передчував.

Не гаючи часу, Еріон почав обшукувати тіла. Нахилившись над першим нападником, він швидко перевірив його одяг. У кишені знайшов дивний кинджал із чорним руків’ям, покритим дрібними символами, що нагадували старовинні руни. Метал леза виглядав незвичайно: темні прожилки переливалися, ніби тіні були частиною його сутності. Забравши кинджал, Еріон ретельно оглянув плащ нападника. На його внутрішній стороні виявилася металева фібула у формі півмісяця, вкритого чорною емаллю. Він обережно зняв її і сховав до своєї сумки.

На другому тілі, окрім такого ж плаща і кинджала, Еріон знайшов невеликий паперовий згорток. Розгорнувши його, він побачив повідомлення, написане чітким, холодним почерком:
"Ціль: господар клинка. Зустріч опівночі. Зі світла в тінь — і тільки тінь повернеться."

Еріон вдивлявся в записку, а серце стискалося від тривоги. Ця фраза, яка неодноразово звучала в його житті останнім часом, знову нагадала йому про суддів темряви. Їхній наказ не залишав сумнівів: живим його не залишать. Забравши записку, він ще раз окинув поглядом тіла, але більше нічого вартого уваги не знайшов.

Щойно Еріон залишив помешкання, як його увагу привернув крик із темного провулка неподалік. Зброя вже була готова до бою, коли він побачив постать, що хиталася й бігла до нього. Це був Салем. Його обличчя було спотворене від болю, а в очах блищав страх. Він ледь тримався на ногах, затуляючи рукою поранений бік.

- Еріоне… — прохрипів він, здавалося, останнім зусиллям, перш ніж похитнутися і майже впасти.

Еріон кинувся вперед, не роздумуючи ні на мить. Він швидко оцінив ситуацію: за Салемом, який ледь тримався на ногах, переслідувачі рухалися мов тіні, зливаючись із темрявою ночі. Їхні каптури приховували обличчя, але навіть у напівмороку він упізнав характерний силует і рухи — це були ті самі нападники, що вже сьогодні намагалися його вбити. Їхні постаті були мовби вирізані з самої темряви, але їхні наміри були чіткими, як і гострі леза, що блищали в руках.

Еріон стиснув руків’я Тінеріза. Меч відгукнувся миттєво — тіньовий холод поширився рукою, а його лезо засяяло примарним блиском, що наче розривав ніч. Він рішуче кинувся вперед, намагаючись перехопити першого нападника, який уже був небезпечно близько до Салема.

Перший удар був бездоганним. Тінеріз, мов продовження його волі, пройшов крізь тіло противника, розділивши його навпіл. Тіньова фігура впала на землю, а меч жадібно поглинув кров, що мала розтектися по землі. Червоний відблиск пробіг лезом, мов живий, зникаючи в глибині металу, що поглинав усе, наче тінь пожирає світло.

Двоє нападників одразу кинулися на Еріона. Їхні рухи були швидкими, точними, а в руках вони тримали дивні кинджали, леза яких мерехтіли темними рунами. Один із них замахнувся, але Еріон ухилився, змахнувши Тінерізом, який різко пронизав простір між ними. Лезо відрубало руку другому нападнику, який спробував підійти збоку. Крик болю розірвав ніч, а кров, що бризнула, миттєво зникла, поглинена мечем. Здавалося, Тінеріз радів кожному удару, стаючи дедалі сильнішим. Його лезо блищало, мов темний місяць, і кожен рух меча здавався продовженням танцю смерті.

Третій нападник спробував зайти ззаду, але Еріон відчув його ще до того, як той наблизився. Меч, мов підказуючи, провів його руку назад, і лезо розітнуло ворога, залишивши його лежати в мовчазній калюжі крові. Ще один упав під силою меча, але Еріон залишив його живим — лише рана на нозі завадила йому втекти. Тінеріз легко пробив його стегно, і чоловік впав на землю, корчачись від болю, але не здатний втекти.