Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Останній нападник, зрозумівши, що сили нерівні, різко кинувся назад, розчиняючись у тінях міста. Еріон, тримаючи Тінеріза напоготові, підійшов до пораненого, який намагався відповзти, залишаючи за собою кривавий слід.

— Не намагайся, — холодно промовив Еріон, ставлячи чобіт на його плече. — Ти нам ще потрібен. І повір, я знаю, як ти можеш бути корисним.

Його очі блищали темним блиском, а Тінеріз випромінював примарне світло, немов сам меч підбурював свого володаря до допиту.

Еріон нахилився над пораненим, який важко дихав, лежачи на вологій бруківці. Чоловік корчився від болю, але в його очах було більше гніву, ніж страху. Еріон спокійно витягнув Тінеріз і провів пальцями вздовж леза, що відгукнулося холодним блиском, мов жадібний звір, який відчув нову здобич.

— Хто ти? — холодно запитав він, його голос був спокійним, але сповненим прихованої загрози. — Хто послав тебе? Ти тут за мною чи… за цим? — він глузливо підняв Тінеріз, і світло ледь торкнулося темного леза, підкреслюючи руни, які на мить здавалися живими.

Член Братства, важко дихаючи, лише дивився на меч, але не відповідав. Еріон нахилився ближче, його очі зустрілися з поглядом чоловіка.

— Що, втратив дар мови? — єхидно запитав він. — Я знаю, що ти тут не випадково. Говори. Інакше я зроблю так, щоб ти говорив. Мій друг, — він вказав на Тінеріза, — завжди готовий допомогти.

Поранений стиснув зуби, витримуючи біль, і тільки слабко посміхнувся, що здалося дивним. Його губи тремтіли, і він нарешті заговорив, але голос був слабким і рваним.

— Ти думаєш… це щось змінить? — прошепотів він. — Ти вже обрав свій шлях. Тінь… уже поглинає тебе.

Еріон зневажливо хмикнув.

— Оригінально. Але зараз не про мене. Говори: хто тебе послав? Чи це просто ваш черговий ритуал? — він знову ледь підняв меч, даючи зрозуміти, що терпіння закінчується.

Проте нападник лише закрив очі і почав шепотіти щось незрозумілою мовою. Слова, які звучали як ланцюг шепотів, наповнювали простір дивним холодом. Еріон нахмурився, відчуваючи, як навколо нього стає важче дихати. Раптом чоловік відкрив очі, і його голос став чіткішим.

— Зі світла… в тінь, — прошепотів він, а його тіло почало здригатися, наче його охопив раптовий спазм.

Еріон різко відступив, з розширеними очима спостерігаючи, як обличчя чоловіка спотворюється, наче вкрите темною хвилею. Його шкіра почала тріскати, стаючи схожою на суху землю, а з розколин вибивався густий чорний пил.

— Що за…? — почав було Еріон, але не встиг завершити.

Тіло нападника розсипалося в темний пісок, що розлітався по землі, наче залишки старого, зотлілого сувою. За мить від нього не залишилося нічого, крім чорної плями на бруківці. Повітря наповнилося запахом попелу й металу.

Тиша запанувала так раптово, що на мить здалося, ніби світ затамував подих. Еріон, важко дихаючи, обвів поглядом вулицю, намагаючись знайти хоч одного нападника, що залишився. Але всі, хто вижив, уже втекли.

Салем, опираючись на стіну, дивився на нього очима, сповненими як подиву, так і страху. Він важко дихав, намагаючись оговтатися від погоні. Кров із його рани ще текла, але він уже міг стояти.

- Еріоне… — прохрипів він, здавалося, більше не в змозі промовити жодного слова.

Еріон, не зводячи очей із леза Тінеріза, відчував, як меч стиха нашіптує в його свідомості, темним шепотом розповідаючи, що це лише початок.

Еріон витер лезо Тінеріза і глянув на Салема, який, здавалося, був на межі виснаження.

- Що сталося, Салеме? Як ти потрапив у таку ситуацію?

Салем, тримаючись за бік, важко видихнув:

- Я шукав людей, про яких ми говорили. Дізнався, що хтось також наводить довідки про тебе і… і про твій меч. Та щойно вони зрозуміли, що я дізнався більше, ніж мав, вони накинулися на нас, як зграя вовків.

Еріон зрозумів, що ситуація стає дедалі серйознішою. Це був не просто напад; вони мали намір позбутися всіх, хто став на їхньому шляху. Еріон швидко дістав із сумки зілля, яке купив раніше, та обережно передав його Салему. Той узяв флакон із тремтячою рукою, важко дихаючи, а його очі виражали вдячність і виснаження.

- Випий це, — сказав Еріон, нахиляючись до нього, аби переконатися, що той не знепритомніє. — Це має допомогти залікувати рану й повернути сили. Принаймні на деякий час.

Салем кивнув і, зібравшись із силами, ковтнув вміст флакона. Зілля подіяло майже миттєво: рвана рана на його боці почала поступово зменшуватися, а блідий колір обличчя повернувся до більш природного вигляду. Дихання стало рівнішим, і він повільно випрямився, спираючись на стіну.

- Дякую, — прошепотів він, відводячи погляд на порожній флакон. — Вони майже мене дістали… Я б не дійшов до тебе вчасно, якби не ця допомога.

Еріон оглянув нічну вулицю, намагаючись упевнитися, що всі переслідувачі зникли. Вечірня тиша знову огорнула місто, але він відчував, що це затишшя тимчасове. Нападники не зупиняться, поки не досягнуть своєї мети.

- Салеме, нам треба знайти більш безпечне місце. Вони зрозуміли, що ти також їх шукаєш, і це привернуло до нас їхню увагу. Що тобі вдалось з’ясувати?