Читати книгу - "Зниклий герой, Рік Рірдан"

Лео дістався ближче. Поставив ногу на найближчу спускову стрічку. Як він очікував, нічого не відбулося. Сітку, певно, налаштували на важку здобич. В іншому випадку можна було спіймати тварину, людину, меншого чудовиська і таке інше. Він сумнівався, що в цьому лісі було щось таке саме важке, як металевий дракон. Принаймні сподівався, що не було.

Лео обережно спустився в кратер і наблизився до чана. Пахощі були майже нестерпними, очі почали сльозитися. Він пригадав той раз, коли тія Калліда (Гера, яка різниця) змусила його різати халапеньо[25] на кухні, і сок потрапив йому в очі. Оце був біль. А вона, авжеж, сказала: «Терпи, маленький герою. Ацтеки з батьківщини твоєї матері карали поганих дітей, тримаючи їх над вогнем, наповненим перцями чилі. Вони виховали таким чином багатьох героїв».

Цілковита психопатка ця жіночка. Лео був радий, що візьме участь у її порятунку.

Тія Калліда була б у захваті від цього чана, тому що він був значно жахливішим за сок халапеньо. Лео оглядівся в пошуках спускового механізму — чогось, що б деактивувало сітку. Але нічого не знайшов.

На мить він запанікував. Нісса говорила, що в лісі вже є декілька таких само пасток, і вони мають намір поставити ще. Що, коли дракон уже потрапив в одну з них? Як Лео знайде всі пастки?

Він продовжив шукати, але не побачив жодного спускового механізму. Жодної величезної кнопки з написом «ВИМК». Йому спало на думку, що, можливо, тут такої і немає. Лео почав втрачати надію... і тоді почув цей звук.

Це було дещо більше за коливання повітря — таке собі гурчання, що відчувається швидше нутрощами, ніж вухами. Від нього Лео затремтів, але він не почав озиратися в пошуках джерела. Він і далі розглядав пастку, міркуючи. Воно ще далеко. Але продирається крізь ліс. Потрібно поспішати.

А потім він почув скреготливе фиркання, наче водяна пара виштовхувалася з металевої діжки.

Шия затремтіла. Він повільно повернувся. На краю ями з відстані у п’ятдесят футів на нього витріщалися два червоних ока. Створіння блищало в місячному сяйві. Лео повірити не міг, що така громадина так швидко до нього підкралася. Запізно він зрозумів, що погляд створіння втупився на вогонь у його руках. Він згасив полум’я.

Лео тепер чітко бачив дракона. Шістдесят футів завдовжки від морди до хвоста. Тіло зі з’єднаних поміж собою бронзових пластин. Пазурі розміром як ніж м’ясника і ряди численних, гострих, наче кинджали, металевих зубів у пащі. З ніздрів дракона йшла пара. Він рикнув — наче бензо- пила пройшла крізь дерево. Він міг легко розтоптати Лео або розкусити навпіл. Цей дракон був найпрекраснішим з того, що Лео коли-небудь бачив. За винятком одного недоліку, що повністю зруйнував плани хлопця.

— У тебе немає крил, — промовив Лео.

Драконове ричання стихнуло. Він похитав головою, наче мовляв: «Чому ти не втікаєш у жаху?»

— Агов, без образ, — сказав Лео. — Ти неймовірний! Святий боже, хто тебе створив? Ти гідравлічний, чи ядерний, чи який? І все ж, якби моя воля, я б зробив тобі крила. Що ж це за дракон, якщо в нього немає крил? Мабуть, ти заважкий, щоб літати? Як це я цього не врахував?

Дракон рикнув, цього разу дещо знічено. Він начебто мав розтоптати Лео. Усілякі балачки не входили до його плану. Він зробив крок уперед. Лео крикнув:

— Стій!

Дракон знову рикнув.

— Це пастка, бронзові мізки, — сказав Лео. — Вони намагаються тебе спіймати.

Дракон роззявив пащу й видмухнув вогонь. Палючий вир полум’я звалився на Лео — значно сильніший за ті, що йому доводилося витримувати в минулому. Його наче поливали з потужного пекельного пожежного шланга. Трохи саднило, але він тримався на ногах. Коли вогонь згаснув, Лео виявився зовсім неушкодженим. Навіть одяг не підгорів — він гадки не мав чому, проте був за це вдячний. Лео любив свою армійську куртку, до того ж, якби згоріли його труси, було б украй ніяково.

Дракон витріщився на Лео. Вираз його морди взагалі-то не змінився (все ж таки вона з металу), однак Лео був певен, що на ній написано: «Чому немає хрусткої скоринки?» З шиї дракона вилетіла іскра, наче його от-от закоротить.

— Ти не можеш мене підсмажити, — Лео намагався говорити твердо і спокійно. У нього ніколи не було собаки, але саме так він намагався говорити з драконом, як, на його думку, зазвичай говорять із собакою.

— Сидіти, хлопче! Не наближайся. Не хочу, щоб тебе спіймали. Бач, вони вважають, що ти зламаний і тебе слід розібрати на брухт. Але я цьому не вірю. Я полагоджу тебе, якщо дозволиш...

Дракон заскрипів, заревів і поспішив уперед. Пастка спрацювала. Земля в кратері розверзнулася з таким звуком, наче одночасно грюкнулися тисячі металевих смітників. Полетіли бруд і листя. Заблищала металева сітка. Лео збило з ніг, перевернуло й кинуло в соус табаско з мастилом. Його затиснуло між чаном та драконом, який біснувався, намагаючись звільнитися від сітки, що обвила їх обох.

Дракон видмухував полум’я навсібіч, освітлюючи небо й підпалюючи дерева. Усюди горіли мастило й соус. Лео не було боляче, але в роті залишався мерзенний присмак.

— Та вгамуйся нарешті! — заволав він.

Дракон не припинив звиватися. Лео зрозумів, що, якщо він не почне рухатися, його розплющить. Було нелегко, але йому вдалося вислизнути з-поміж дракона та чана. Він виповз із сітки. На щастя, дірки були достатньо великими для худого підлітка.

Лео кинувся до голови дракона. Той спробував укусити хлопця, але його зуби заплуталися в сітці. Він знову видмухнув вогонь, але, здавалося, його сили слабшали. Цього разу полум’я було помаранчевим. Воно згасло, навіть не діставшись обличчя Лео.

— Слухай, друже, — сказав Лео, — так ти просто покажеш їм, де знаходишся. Тоді вони прийдуть і використають кислоту та металорізи. Ти цього хочеш?

Драконові щелепи видали скрипучий звук, наче створіння намагалось говорити.

— От і добре, — сказав Лео. — Ти мусиш мені довіритися.

І Лео взявся до справи.

Минула майже година, перш ніж він знайшов панель управління. Вона була