Читати книгу - "Зниклий герой, Рік Рірдан"

— Не смикайся! — лайнувся Лео.

Дракон видав ще один скрипучий звук, який, можливо, був скигленням.

Лео оглянув дроти в голові дракона. Його відволік звук у хащах, але це виявився всього лише лісний дух (Лео подумав, що, здається, їх кличуть дріадами), який гасив вогонь на гілках. На щастя, дракон не спричинив великої лісової пожежі, але все ж дріада була не дуже задоволеною. Її сукня димилась. Вона гасила полум’я блискучою попоною, а коли побачила, що Лео на неї витріщається, зробила якийсь жест, котрий, певно, був дуже образливим серед дріад. А потім зникла в зеленому тумані.

Лео повернувся до дротів. Схема була майстерною, безсумнівно, і він її розумів. Оце реле управління двигуном. Це оптичний датчик. Це диск...

— Ба, — сказав він. — Що ж, не дивно.

«Скрип?» — запитав дракон щелепами.

— У тебе заіржавілий контрольний диск. Певно, він регулює твої схеми складного сприймання, еге? Іржаві мізки, чоловіче. Недавно, що ти трохи... розгублений. — Він ледве не сказав «скажений», але зупинив себе. — Коли б у мене був запасний диск, а так... Це складна деталь. Мені доведеться її дістати й почистити. Дай мені хвилинку.

Лео вийняв диск, і дракон застиг. Світло в механічних очах згасло. Лео з’їхав з драконової спини й почав шліфувати диск. Він змочив у мастилі та соусі табаско рукав, що допомогло зняти верхній шар бруду, однак що далі він чистив, то більше непокоївся. Деякі схеми не можна було відновити. Лео міг їх полагодити, але не повністю. Тут потрібен цілковито новий диск, а він гадки не мав, як такий зробити.

Хлопець намагався працювати швидко. Він не знав, чи надовго драконів головний диск можна від’єднувати, щоб не зламати... можливо, назавжди... і не хотів випробовувати долю. Тільки-но він зробив усе, що міг, то знову видерся на драконову голову й почав чистити дроти та шестірні. Він весь забруднився в процесі.

— Чисті руки — брудне обладнання, — пробурмотів він. Фраза, яку любила повторювати мама. Коли він закінчив, руки були чорними від мастила, а одяг виглядав так, наче Лео щойно програв у змаганні з грязьової боротьби. Однак механізми мали значно кращий вигляд. Він вставив диск, під’єднав останній дріт, і полетіли іскри. Дракон здригнувся. Його очі засвітились.

— Краще? — запитав Лео.

Дракон видав звук, що нагадував швидкісне свердло. Він роззявив пащу, і всі його зуби завертілися.

— Гадаю, це «так». Постривай, я звільню тебе.

Ще тридцять хвилин знадобилося на те, щоб знайти затискачі сітки та розплутати її, і от дракон нарешті підвівся та струсив залишки металу зі спини. Він гучно проревів і випалив вогнем у небо.

— Серйозно? — сказав Лео. — Обов’язково було хизуватися?

«Скрип?» — запитав дракон.

— Тобі потрібне ім’я, — вирішив Лео. — Назву тебе Фестус.

Дракон задзижчав зубами й ошкірився. Принаймні Лео сподівався, що це була усмішка.

— Круто, — сказав Лео. — Але в нас досі є проблема через те, що ти не маєш крил.

Фестус похитав головою і фиркнув парою. А тоді опустив спину з очевидним натяком. Він хотів, щоб Лео заліз на нього.

— Куди збираємося? — запитав Лео.

Але був занадто схвильований, щоб чекати на відповідь. Він видерся на спину дракона, і Фестус понісся углиб лісу.

Лео втратив лік часу й відчуття простору. Здавалось неможливий, щоб цей ліс був таким безмежним і густим, однак дракон просувався, доки дерева не стали як хмарочоси, а листяний полог цілковито не заступив зірки. Навіть вогонь у долоні Лео не міг освітлювати шлях, але драконові осяйні очі працювали, як передні фари.

Нарешті вони перетнули якийсь струмок і зайшли в глухий кут — вапняний стрімчак заввишки в сто футів. Таку масивну прямовисну скелю не міг би перелізти навіть дракон.

Фестус зупинився біля підніжжя й підняв одну ногу, вказуючи кудись, наче собака.

— Що тут? — Лео з’їхав на землю. Він підійшов до стрімчака — звичайної кам’яної скелі. Дракон продовжував на неї вказувати.

— Це не зрушиться з твого шляху, — сказав йому Лео.

На драконовій шиї заіскрив оголений дріт, крім цього, дракон не ворушився, Лео поклав руку на стрімчак. Раптом його пальці задимилися. З кінчиків пальців простягнулися рядки вогню і засичали на вапні, наче запалений порох. Палаючі рядки понеслися поверхнею скелі, доки не окреслили сяючі червоні двері, у п’ять разів вищі за Лео. Він відійшов, і двері широко відчинилися, підозріло тихо, як на таку велику кам’яну плиту.

— Бездоганно збалансована, — пробурмотів Лео. — Це, я вам скажу, першокласна інженерія.

Дракон зрушив з місця. Він покрокував уперед, так наче повертався у власну домівку.

Лео переступив через ґанок, і двері почали зачинятися. На мить він запанікував, пригадавши ту далеку ніч у цеху, коли його мати замкнули в приміщенні. А якщо він тут застрягне? Але потім спалахнули вогні — поєднання флуоресцентних ламп та настінних смолоскипів. Коли Лео побачив печеру, то і думати забув про те, щоб колись її залишати.

— Фестусе, — пробурмотів він. — Що це за місце?

Дракон потупав досередини приміщення, залишаючи сліди в товстому шарі пилу, і скрутився на величезній круглій платформі.

Печера була розміром з авіаційний ангар. Тут стояли незліченні робочі столи, ящики для зберігання, уздовж стін були рядки дверей, схожих на гаражні, і сходи, що вели до вузьких платформ високо вгорі. І всюди спорядження: гідравлічні підйомники, зварювальні автомати, захисні костюми, пневматичні лопати, автонавантажувачі, і на додачу щось підозріло схоже на кімнату з ядерним реактором. На стендах висіли порвані та вицвілі креслення. А ще зброя, броня, щити — це місце переповнювало військове знаряддя здебільшого тільки частково закінчене.

Високо над головою дракона висів на ланцюгах старий, порваний, до того ж зацвілий прапор. Прочитати напис на ньому було майже неможливо, до того ж літери були грецькими. Але Лео чомусь розумів, що там написано «Бункер 9».

Чи це «9» значило те саме, що й будиночок Гефеста, чи дев’ять, тому що тут було ще вісім таких самих? Лео подивився на