Читати книгу - "На краю вірності, JKatrin"

— Лаура… — мої губи не могли вимовити більше ні слова. Вона ще жива?

Вона ледь розплющила очі і подивилася на мене з якимось невимовним страхом. В її погляді був розпач, мовби вона шукала в мені якусь надію.

— Ві?.. — її голос ледве долинув до мене, наче вона намагалася видавити з себе слова через біль. Її груди піднімалися важко, і кожен вдих здавався останнім. Лаура ледь дихала, її губи розтягнулися в слабку посмішку, зовсім не таку, як зазвичай. Вона виглядала так, ніби сама не вірила в те, що відбувається. — Ти мене врятуєш? Я не хочу помирати… Я так сумую за мамою… Хочу її побачити…

Моє серце розривалося. Я заплющила очі, не вірячи в те, що чую. Від її слів у мене всередині щось боляче стислося. Це була ще одна рана, яку я не могла загоїти.

Сльоза скотилася по моїй щоці, зрадлива і гаряча, немов весь біль світу знайшов свій вихід через мене. Я схилилася до неї, притискаючи її до себе, знову і знову шукаючи слова, яких не було.

— Скоро ти побачиш свою маму, — прошепотіла я крізь сльози, намагаючись хоч якось її заспокоїти. — Зможеш її обійняти, Лауро. Все буде добре, я тобі обіцяю.

Лаура виглядала настільки крихкою, її пальці стиснулися на моїй руці, і я зрозуміла, що для неї кожна мить — це боротьба за життя. Вона заплющила очі і тихо зітхнула, але коли знову відкрила, її голос був ще тихішим.

— Вівіан… ти не покинеш мене, так? — її запитання було ледве чутним, але я відчула всю вагу її слів. Вона боялася.

Я нахилилася, намагаючись зберегти хоч якийсь спокій. Але серце було розірване. Я обіцяла собі, що не дам їй залишитися одній, що я буду поруч. Вона не повинна відчувати себе так, як зараз.

— Ні, Лауро, я не покину тебе, — прошепотіла я, притискаючи її ще сильніше до себе. — Я завжди буду поряд. Ти не одна.

В її очах промайнуло те, що я боялася побачити — надія, яку я так намагалася підтримати. Але вона знову спробувала посміхнутися, і хоча її усмішка була дуже слабкою, вона була вдячною.

Її рука слабко стиснула мою, і я відчула, як її сили поступово тануть. Вона знову заплющила очі, але цього разу її дихання стало більш рівним, спокійним. Це був останній спокійний момент, перед тим, як вона зробить останній подих.

В цей момент я знала, що нічого не можу змінити. Я сиділа мовчки, тримаючи її на своїх колінах. Я не могла вірити, що це відбувається зі мною. Я відчувала, як весь мій світ розсипається, і я не могла нічого змінити. Я розуміла, що ця маленька, любляча дівчинка, більше не буде зі мною.

— Лаура… — прошепотіла я, намагаючись хоча б ще раз почути її голос. Але вона вже не відповідала.

Лаура зробила останній подих. Її маленьке тіло стало важким, і я знала, що вона пішла.

Я залишалася з нею, плачучи, тримаючи на своїх руках. Я не могла нічого змінити, але все всередині мене розривалося. Я не могла врятувати її, і це була найгірша поразка в моєму житті. Тиша, що заповнила кімнату, була більш гнітючою, ніж будь-який біль. Це була моя провина.

Лаура пішла, а я залишилася з цією порожнечею в серці, яка ніколи не зникне.