Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

— Такої оказії не трапиться мені вдруге в житті, — сказав він з чарівливою щирістю.

Нансен покладався на своє знання людей. І за годину «Фрам» одчалив од берега з «фатальною тринадцяткою» на борту.

Команда «Фрама» у повному складі: вгорі зліва направо: Блессінг, Нурдал, Мугста, Хенріксен, Петтерс, Юхансен. Сидять: Бернтсен, Скотт-Хансен, Свердруп, А. Амундсен (з собакою), Якобсен, Нансен, Юелл

Нансен нетерпляче ждав зупинки в Хабаровці. Тільки-но до «Фрама» причалив човен з мисливцем Тронтхеймом, Фрітьоф засипав його запитаннями:

— В якому стані крига на Карському морі? А собак дістали для нас?

Але Тронтхенм не квапився з відповіддю. Він уважно роздивлявся довкола ясними, вицвілими очима, з насолодою, поволі сьорбаючи гаряче какао. Давно він не бачив стільки земляків. Його батько, норвежець, здавна оселився у цих місцях. Мисливець був замкнутий, небалакучий, а коли щось казав, то зважував мало не кожне слово.

— Я вже побоювався, що ви не припливете. Кінець липня — це в нас пізня пора. Вам пощастило, мисливці саме повернулися із східних берегів острова. На морі немає криги. Собаки теж на місці, здорові.

І замовк, ніби вичерпав увесь свій запас красномовства.

Нансен слово по слову ледве витягнув із цього мовчуна, яких труднощів зазнав він із своїми людьми, поки дістався до Хабаровки. Нансен давно просив відомого російського мандрівника барона Толля дістати йому витривалих, придатних для полярної експедиції східносибірських псів. Барон доручив своєму приятелеві Тронтхейму доставити Нансенові тридцять чотири міцних, витривалих собаки. Нелегко було провести їх через пустельні на той час простори Сибіру. Подорож тривала понад три місяці. Тронтхейм пригнав також стадо північних оленів, що налічувало чотириста п'ятдесят голів. Цей караван, у якому були й жінки та діти, посувався, кочуючи дуже повільно. Довідавшись, що на Печорі спалахнула епідемія серед собак, Тронтхейм не вагаючись одразу змінив дорогу і провів караван через глуху тайгу, хоч це був і довший шлях. Мисливець розумів, що підвести експедицію не можна.

Перша спроба Нансена керувати упряжкою була невдала. Десять чудових, сильних псів, запряжених у сани, одразу відчули недосвідчену руку погонича. Вони наввипередки з вітром погналися за якимсь псом-приблудою. Не допомогли ні удари бича, ні крики. Тронтхейм кинувся на поміч Нансенові, але ошалілі собаки зупинилися лише тоді, коли перша пара вскочила в бистру річку.

Через кілька днів Тронтхейм знову з'явився на судні. Його бліде, обрамлене рудою бородою обличчя було засмучене. Він довго шукав слів, доки нарешті видушив із себе:

— Навіщо ти нас обманював? «Цей чоловік — не начальник», — сказали мені якути про тебе.

— Чому це? — здивувався Нансен.

— Вони бачили, як ти разом з усіма носив на палубі мішки з вугіллям. Цього не робить жоден керівник. Це їм просто в голові не вкладається! Даремно я тлумачив їм. Не вірять!

Тронтхейм і сам не приховував свого подиву. Цілковита рівність між усіма учасниками експедиції на цьому дивному кораблі виповнювала його пошаною. Досі він ніколи такого не бачив.

Розстаючись з полярним мисливцем, Нансен урочисто вручив йому подарунок короля — велику, важку золоту медаль на широкій блакитній стрічці. На одному боці медалі було написано: «Оскар II — король Швеції і Норвегії». На другому: «В нагороду за самовіддану діяльність — Л. І. Тронтхеймові». До цього було додано ще диплом за підписом Фрітьофа Нансена.

— Такого я не сподівався. Це буде пам'ять на все життя мені і моїм дітям. Усі мені заздритимуть, — сказав мисливець, не в змозі приховати свого хвилювання.

В останню хвилину йому передали завинуту в непромокальне полотно пачку з листами учасників експедиції до близьких у Норвегії.

— Можете бути певні, я постараюся доставити листи до поштового відомства у Тобольську якнайшвидше. Хіба що сам загину в дорозі, — сказав просто Тронтхейм.

Відлюдько-мисливець навіть і в гадці не мав, яке велике значення мали його слова для мандрівників. Кожен з них усвідомлював, що ця пошта була остання, що багато часу мине, поки знову трапиться така нагода. Місяці чи роки? І скільки тих років? У ту хвилину, коли «Фрам» відчалив від сибірського узбережжя, урвався його останній зв'язок із світом.

Подальша дорога на схід, по незнаних водах, між скелястих острівців протоки Югорський Шар багато в чому нагадувала лотерею. Ніхто не знав, чи достатньо глибокий канал, у який заходив «Фрам», чи не перетне йому раптом крига дорогу назад. Нансен гнав від себе думку про те, що, може, доведеться зимувати вже тут, перед виходом у відкрите Карське море, яке страхало не одного моряка. Хто ж міг поручитися, що наступне літо буде ласкавіше, що через рік крига дасть можливість просунутися вперед?

Для страхування перед носом корабля завжди плив моторний човен. Та й тут не обійшлося без пригод. Якось у ньому сидів з одним матросом Нансен. Капризний мотор, який завдав їм уже чимало клопоту, раптом пирхнув, вистрілив і жбухнув полум'ям. За хвилину горів уже гас, розлитий на дні човна. Вмить зайнялася бочка з пальним.

На «Фрамі» зчинився переполох. Екіпаж ніяк не міг допомогти.

— Стрибайте у воду! — кричав Свердруп на все горло у рупор.

Але така порада була не до душі Нансенові. Він не хотів навіть бочки викинути. Обпікаючи руки, вилив з неї пальне у море. На поверхпі