BooksUkraine.com » Класика » Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері 📚 - Українською

Читати книгу - "Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері"

147
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Цитадель" автора Антуан де Сент Екзюпері. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 84
Перейти на сторінку:
мала сутності піску, тож її годі було прочитати одразу.

 

З можливих сумішей безмежного числа він умів обрати ту, якої ще ніхто не спромагався вирізнити, хоча тільки вона вела куди-небудь. Коли, якщо немає провідної нитки серед лабіринту гір, ніхто не може йти вперед завдяки дедукції, бо ти знаєш, що твоя дорога підведе тебе тільки тієї миті, коли вже покажеться прірва, і тому люди ще й досі не знають протилежного схилу, тоді інколи з’являється провідник, що, оскільки він прийшов знизу, показує тобі шлях. Та коли ти пройшов по ньому один раз, шлях лишається вже прокладеним і видається очевидним. І ти забуваєш про диво вчинку, що скидався на повернення.

 

LXXIX

 

 

Прийшов чоловік, що суперечив моєму батькові:

- Людське щастя… - заговорив він.

Батько перебив його:

- Не вимовляй цього слова в моєму домі. Я ласую словами, які містять у собі тягар своїх нутрощів, але відкидаю порожню лушпину.

- Проте,- заперечив йому чоловік,- якщо ти, володар імперії, не переймаєшся насамперед людським щастям…

- Я взагалі не переймаюся,- відповів батько,- тим, щоб гнатися за вітром і запасати його, бо, якщо тримати його нерухомим, вітру вже не буде.

 

LXXX

 

 

Я пригадую, що казав батько іншого разу:

- Щоб виростити помаранчеве дерево, я беру добрива, гній, копаю лопатою землю, а ще обтинаю гілля. Отак постає дерево, на якому можуть розпуститися квіти. Але я, садівник, перегортаю землю, не переймаючись ані квітами, ані щастям, бо для того, щоб дерево зацвіло, спершу має бути дерево, а для того, щоб людина була щаслива, спершу має бути людина.

Але чоловік знову запитав його:

- Тож, якщо люди не женуться за щастям, чого вони прагнуть у такому разі?

- Ет,- відказав батько,- я покажу тобі згодом.

Але передусім зауважу: помітивши, що радість часто увінчує зусилля і перемогу, ти можеш скотитися до дурного логіка, який стверджує, ніби люди борються за щастя. На це я відповім: тільки смерть увінчує життя, тож люди мають тільки одне бажання - бажання смерті. Таким чином ми вживаємо слова, що є тільки безхребетними медузами. А я кажу тобі: є щасливі люди, які жертвують своїм щастям, щоб піти на війну.

- Бо у виконанні свого обов’язку вони вбачають вищу форму щастя…

- Я відмовляюся розмовляти з тобою, якщо ти не наповниш своїх слів значенням, яке можна було б підтвердити або спростувати. Я не знатиму, як боротися з цими драглями, які змінюють форму. Адже, якщо щастя - це і несподіванка першого кохання, і смертна блювота, коли куля в живіт робить криницю для тебе вже недоступною, то як можна хотіти, щоб я підтримав твої твердження життєвими прикладами? Ти нічого й не стверджував, хіба тільки те, що люди прагнуть того, чого прагнуть, і женуться за тим, за чим женуться. Ти не ризикуєш, що тобі заперечать, а мені нема діла до твоїх невразливих істин.

Ти розмовляєш, немов жонґлюючи словами. А якщо ти відмовишся й далі точити свої балачки, якщо ти відмовишся пояснювати любов’ю до щастя похід людей на війну і якщо й далі стверджуватимеш, мовляв, щастя пояснює всю поведінку людини, я наперед чую, як похід на війну ти намагаєшся пояснити поривами безумства. Але тут я знову вимагаю, щоб ти скомпрометував себе і спершу пояснив слова, які ти вживаєш. Адже, якщо ти назвеш божевільною, наприклад, людину, яка аж запінюється або ходить тільки на голові, бо ж бачив солдатів, які йдуть на війну на двох ногах, така відповідь не задовольнить мене.

Але виявляється, що ти не маєш мови, щоб сказати мені, на що люди спрямовують свої зусилля. І навіть того, куди я повинен вести їх. Ти використовуєш надто вузькі посудини, скажімо, слова «безумство» або «щастя», в марній надії замкнути в них життя. Як-от дитина, що з лопаткою і відерцем коло підніжжя Атлаських гір удає, ніби пересуває гору.

- Тоді навчи мене,- попросив той чоловік.

 

LXXXI

 

 

Якщо ти визначиш себе не поривами свого духу і серця, а мотивами, які можна висловити і які цілком містяться у висловленому, тоді я зрікаюся тебе.

Адже твої слова - не знак чогось іншого, як-от ім’я твоєї дружини, яке позначає, але нічого не містить. Ти не можеш міркувати над назвою, бо суть перебуває десь-інде. Й тобі не спадає на думку сказати мені: «Її ім’я означає, що вона гарна…»

Тож як ти хочеш, щоб міркування про життя могли бути самодостатніми? А якщо там є щось більше, скажімо, запорука, цілком може бути, що ця запорука буде вагоміша тоді, коли міркування буде менш блискуче. Хіба цікаво мені порівнювати між собою формули щастя? Життя - це те, що є.

А якщо мова, якою ти повідомляєш про свої причини діяти,- щось інше, ніж вірш, який повинен нести мені від тебе глибоку ноту, якщо ця мова не містить нічого, чого не можна сформулювати, і є в ній тільки те, що ти прагнеш накинути мені, тоді я зрікаюся тебе.

Якщо ти зміниш свою поведінку не задля обличчя, яке з’явилося й засновує твою нову любов, а лише задля легенького здригання повітря, що містить тільки безплідну й пусту логіку, тоді я зрікаюся тебе.

Адже вмирають не через знак, а через запоруку знаку. І вона, якщо ти хочеш висловити її або тільки почати висловлювати, накидає вагу книжок усіх бібліотек землі. Адже того, що я зрозумів отак просто у своєму полоні, я не можу переповісти тобі. Треба, щоб ти йшов сам і сприйняти увесь сенс гори мого вірша. Скільки слів, і протягом яких довгих років годиться мені вживати, якщо я хочу перенести в тебе гору,- в тебе, що ніколи не покидав моря?

А також фонтан, якщо ти ніколи не відчував спраги й ніколи не стуляв долонь, простягаючи їх, щоб отримати. Я, звичайно, можу оспівати фонтани, але де міститься відчуття, яке я породжую, і м’язи, які пробудять твої спогади?

Я добре знаю, що йдеться не про те, щоб говорити тобі передусім про фонтани. Слід казати про Бога. Але, щоб мої слова

1 ... 33 34 35 ... 84
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері"