Читати книгу - "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Так розповідає Замазура. День стоїть теплий і лінивий, добрий на розказування казок. Ліс пахне весною.
Чорти виявилися хитрішими, ніж підозрювали на зміїному дворі. Утікаючи через темний буковий ліс і гублячи сліди в бурхливих струмках, вони майже відчували на своїх шиях гарячий подих зміїних хортів, а відзвуки погоні добігали мало не з усіх боків. Амазарак і Азарадель пробували сховатися в ямах від упалих дерев або в глибоких дуплах, бо в таких місцях знаходили прихисток старі боги, коли грізний Єзус Христ прийшов у Бескиди. Бо якщо в такий спосіб вдалося ошукати правдивого Бога, то чому б не мало це вдатися і зі Зміїним Королем?
Тож Амазарак знайшов глибоку щілину в стовбурі старого дуба, вимощену павутинням і порохном. Здавалося, що це добре сховище, але хлопець страшенно розплакався й не міг перестати. Тимчасом гавкіт зміїної зграї розлягався щораз ближче й летів по лісі дерев’яним відлунням.
Якийсь час чорти хотіли покинути дитину в дуплі й рятувати власну шкуру, але тоді їхня помста не мала б сенсу. Азарадель розгорнув тоді крила нічвида й полетів удалину, забравши хлопця із собою.
Ніч лежала над горами беззоряна й замшіла, і навіть він мусив сильно напружувати свої чортячі очі, аби щось розгледіти в темряві. У лісі неподалік щось погукувало й вило — це товстий Амазарак відвертав увагу хортів. Азарадель із дитиною в обіймах тимчасом летів і летів, а відзвуки погоні долинали щораз тихше й тихше.
Нарешті натрапив на загублене в Бескиді поселення, всього лиш кілька бідних хатин. Уже мав підкинути хлопця на найближчий поріг, але в його рогатій голові з’явилася інша думка. Він почав бігати від хати до хати й заглядати в кожну через комин, бо всі вікна і двері завісили борцем і рутою, і не міг він до них підступитися. Нарешті знайшов те, чого шукав.
— А чого шукав? — питає Якуб, бо Замазура раптом перериває розповідь і починає спостерігати за джмелем, який кружляє над рожевою квіткою конюшини.
Кіт мовчить, напружує зад, нарешті кидається на джмеля й вбиває його одним ударом лапи. Приглядається до нього якийсь час, підштовхує для певності тільце комахи, але комаха, поза сумнівом, мертва, і Замазура втрачає зацікавленість.
У хатині всі вже спали, продовжує розповідати кіт. Хлоп, його дружина й табунець дітей, беззуба баба на запічку й кури на сідалі, і дві пузаті кози в кутку. У підвішеній до стелі колисці ворухнулося немовля й пискливо заквилило; Азарадель приспав його чортячою колисковою, щоб не побудило всіх у кімнаті.
Обережно розгорнув людську дитину з пелюшок. Хлопець. Найобережніше, як тільки міг, замінив дітей, але зміїний син прокинувся й став плакати так сильно, аж дияволу здавалося, що від того плачу в хлопця відпаде голова. Проти зміїних дітей безсилі будь-які чари, і Азарадель із хлопською дитиною чмихнув через комин у ніч.
У мороці старого лісу знайшов Амазарака. Це було неважко, бо товстий чорт вичарував собі капелюх із пером зимородка, яскраво-блакитну чумарку й чоботи з жовтої шкіри і, так одягнений, танцював у лісі, по долинах і курганах, співаючи недоречні пісеньки, щоб привернути до себе увагу погоні.
Дияволи покинули дитину в дуплі старої верби й полетіли безшелесно в ніч, наче сови на полюванні. Хлопець сконав би від голоду й холоду, бо чортове заклинання все ще спутувало йому язик і горло. Знайшли його, однак, лісові змії, яких у ті дні була в Бескиді сила-силенна.
Деякі з гадів чимшвидше поповзли на південь, аби розповісти про все Королю. Короля-бо охопив гнів, від якого дрижали гори. Боялися, що Батько Змій пробудиться передчасно, і настане кінець світу: Зміїний Король спав одвічно й крізь сон правив своїм двором, крізь сон також породив на світ Магуру та її брата. Проте поки лісові змії доповзли до околиць Жмігруда, минули три неспокійні дні й ночі. У цей час деякі гади закрадалися до поблизького села й висмоктували молоко корів і баб-годувальниць, яке потім заносили знайденій у дуплі дитині по одному маленькому ковточку, бо скільки ж може поміститися у змії в роті? Змій, однак, було дуже багато, і дитина вижила, бо зігрівали її сильні кільця зміїних тіл і масажували зміїні язики, коли дитина мала кольки.
І сталося так, що хлопця остаточно забрали понурі зміїні рицарі в гори, у гніздо Зміїного Короля. Однак восьмий день його життя, день відвідин Рожаниць, минув безповоротно, і дитина залишилася без імені. Рожаниці більше вже не прийшли й не хотіли зробити винятку навіть для самого Зміїного Короля. Закони-бо світу є законами з тієї причини, що однаково стосуються і малих, і великих. Син Короля лишився таким чином без імені. Звичайно, якось там його кликали, але це не було справжнє ім’я.
Дитина росла бридкою, маломовною і недоумкуватою, тому прозвали її Мруком. Мрук мав велику голову й товстий тулуб, їв за двох, пив за трьох, і в кожному його русі проглядала хамська кров. Він не міг скласти навіть найпростішого закляття, і зміїні вчителі більше надій пов’язували з його сестрою. Магура зміїною силою дарувала життя струмкам, різьбила гори й породжувала ліси, а коли їх творила, то були вже такими одвічно. Тому повно в Бескиді дивних дерев, останців і чортових каменів, і коли Магура давала їм життя, місцеві люди були переконані, що існують вони сторіччями і що сторіччями переказують про них самі різні легенди. Бо майбутнє творити може кожен, хто хоче, а для творення минулого потрібна велика чародійська сила або спритний розум.
Отож майстри чарів зайнялися Магурою, полишивши Мрука на самого себе. Не знали-бо, що з ним робити, і навіть наймудріші чорнокнижники ламали собі голови, чи то Зміїний Король обдарував свого сина якимось талантом таким незвичайним, що вони не здатні його відкрити, а чи Мрук — це найзвичайнісінький ідіот, що може статися в будь-якій родині.
Хлопець таким чином дорослішав і був у неласці в богів і в людей. Тинявся горами й лісами, приглядаючись, як світ розвивається без його участі. Особливо часто сходив він на гору над Жмігрудом, де росла тільки одна кострубата яблуня-самосійка. По яблунях особливо добре видно, як змінюється усе на світі.
Тож приглядався Мрук, як кожного дня тінь мандрує по північній стороні дерева. Як весною на гілках з’являються квіти, які відмирають і осипаються на землю, а за цей час їхні жовтуваті серединки чарівним чином перетворюються на плоди. Як змінюється зелень листя, бо зелень
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак», після закриття браузера.