Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Мені рідко коли доводиться мати міцніший ґрунт під ногами, — вирік він. — Я прийняв рішення, як урятувати Провінцію, а ви можете скаржитися хоч самому королю, побачимо, чого ви цим доскочите, і хай вам помагає Бог. Де папери, місіс Кук?

І тільки зараз, коли він почув це незвичне звернення, Ебенезер почав потроху усвідомлювати, що ж насправді рухало Джоан. І тепер, хоч це було лише передчуття, у нього по спині побігли мурашки; тепла хвиля затопила його серце.

— А де ваші папери? — у відповідь запитала вона і пообіцяла, що й пальцем не поворухне, поки сер Томас не перепише на неї право власності на мис Кука. Потім вона спокійно засунула руку під корсаж і витягла звідти щільно складені аркуші, які, коли вона вручила їх Берлінґейму і той їх розгорнув, справді виявилися тими трьома сторінками з «Діяріуша», яких бракувало.

— Ти тільки глянь, Ебене! — вигукнув Генрі. — Можна він подивиться, Джоан?

— Тепер це не моє, тож я не можу забороняти, — понуро сказала дівчина і, здалося, знову збайдужіла до всього навкруги.

Передусім [так починався фрагмент, якого бракувало] він налив трохи води у полумисок з борошном і, розмішавши пальцями, зробив з того густе тісто. Потім він поставив того глека, у якому ще лишилася вода, на слабкий вогонь, котрий дикун, вчинивши доволі по-християнськи, розпалив для нас, щоб ми не мерзли. Коли він побачив, що ся вода вже починає парувати і булькотіти, він витяг зі своєї кешені (яка достоту мусила би бути просторою!) ріжноманітні складники і додав їх до тіста. З усих них я можу назвати хіба тілько декілька, позаяк я не міг викрити мойому капітану, що тілько вдаю, що сплю; але згодом я довідався з його вихвалок, що сей рецепт дуже високо ціниться і його складено для певних цілей (про які мині тоді ще нічого не було відомо) муринами з Африки, од яких він його і взнав. Отже: дещиця пружного дерева, або чилібухи (власне, треба сказати, що се була кора сього дерева, Nux vomica, з якої аптекарі видобувають бруцин і стрихнін), 2 чи 3 сушені перчинки пім'єнто (котрий мурини називають зозос), з десяток горошин чорного перцю і стільки ж цілих гвоздик, 1 чи 2 стручки ванілі, щоб додати аромату. Водночас він закип'ятив інший відвар, що складався з води, змішаної з декількома краплями калачикової олії, але для якої мети, я здогадатися не міг. Оці всі трави та прянощі, я хочу додати, він носив при собі не тілько для їхнього теперішнього вжитку, а й для того, щоб присмачити їжу, бо ж він любив, щоб страви були пекучими і пряними, — звичка, яку він набув за ті роки, коли воював із маврами; і з тієї причини він просив капітанів кораблів, щоб вони привозили йому такі прянощі з ріжних портів, куди їм доводилося заходити в обох Індіях.

Коли се тісто було готове, а в обох посудинах кипіла вода, мій капітан заходився коло баклажана, розрізавши його у винятковий спосіб. Адже люде звичаєм тримають обержина за один кінець і ріжуть його впоперек, роблячи маленькі тоненькі кружальця. Але мій капітан, діставши з-за пояса ножа, розрізав овоч вздовж на дві половинки од верху до низу. Потім він вишкріб глибоку довгу канавку в кожній половинці таким робом, що, коли їх з’єднати, вони нагадували дві половини форми для литя металу, так що вислідом сього була глибока циліндрична порожнина посередині, близько трьох цалів у діаметрі й 7 чи 8 углибину, бо се був незвичайно довгий баклажан. За сим усим я спостерігав з дедалі більшою цікавістю, але стараючись зберігати обережність, аби він не помітив, що я тілько вдаю, що сплю.

Се дивне вариво готувалося певний час, після чого мій капітан ізняв усе се з вогню. Вміст першої посудини, де варилися всі прянощі, він розмішав, додав до тіста і добряче все вимісив, аж поки воно не стало схожим на тиньк. Потому він ізняв із себе одежу і просто в мене на очах, узявши до рук свого члена, одтягнув тую частину, що діти дому ізраїлевого зазвичай приносять у жертву Єгові, й одкрив тілесную жилу. Заголивши таким робом свого струка (якого поети порівнюють із тим Змієм, що колись спокусив Матусю Єву в Райському Саду), він наніс на нього теє місиво і вклав його між двома половинками баклажана. Там він залишався декілька хвилин, хоч сей тяжкий спиток мав бути болючим, позаяк прянощі та складники, що були у рецепті, мали бути вельми пекучими і гарячими. Лице його смикалося і корчилося, неначе він сунув свого довганя прямісінько у вогонь, і коли він нарешті прибрав обержин і змив той тиньк варивом з калачиковою олією, я міг з полегшею побачити, що його орган і справді палав вогнем! Ба більше, він боявся навіть торкатися його з обави, що се завдаватиме йому болю.

І хотя се видовисько було далеким од того, щоб скласти добру науку чоловіку добропорядному і чеснотливому, втім, я маю визнати, що стежив за сим із великим інтересом зарівно як через природню свою цікавість, так і для того, щоб оцінити для себе глибину порочности й розбещености капітана. Адже се й досі приємна для християнина річ, коли він оддається вивченю збоченств, аби потім можна було удовольнитися (і без гріховної пихи) контрастом, протиставивши сьому свою високу моральність, не кажучи вже про істину, котру засвідчили Августин та інші святі Отці: що справжня чеснота полягає не в невіданні й невинності, а у цілковитому знанні тих підступних і вишуканих штук, до яких вдається Диявол…

Так закінчувався цей фрагмент, через який сер Генрі несамохіть запав у сон, із якого різко прокинувся.

— Я можу це зробити! — пробурмотів Берлінґейм. — Це все, що мені потрібно!

Ебенезер відвернувся, відчуваючи відразу не тільки від самої повісті, а й від більш безпосередніх картин. Він помітив, що Анна також, хоч і не читала «Діяріуш», цілком розуміла його значення; вона опустила очі долу, а її щоки пломеніли рум'янцем.

— Ну, що ж, — вирік губернатор, підводячись з місця. — Я так гадаю, Томе, що ми тут свої справи владнали. Забери цих двох поганців завтра вранці на мій корабель і подбай про те, щоб їх переправили до Пенсільванії.

Усі інші також заворушилися.