Читати книгу - "Повернення до кафе на краю світу, Джон П. Стрелекі"

А тоді, посеред страху та невизначеності, у мене в голові виник образ. Неначе я розгорнув свою книжку осяянь і дивився на одну з її сторінок.

Там було те, до чого я додумався, блукаючи Коста-Рикою під час однієї з найперших своїх поїздок.

«Можна жити у вірі або в страху, але не в обох водночас».

Кейсі всміхнулася й сказала:

— Ти не помилився, коли написав це, і це залишається правдою дотепер. До того ж… хто ти такий, щоб цього не робити?

Вона мала рацію. Я знав, у чому полягає правда. Просто набридло пояснювати, як багато я знаю про правду. Що стрибок безодню — це ніякий не стрибок.

Я знизав плечима.

Кейсі знову всміхнулася.

— Джоне, ми хотіли б бути твоїми першими клієнтами. Хотіли б дарувати твою книжку осяянь відвідувачам нашого кафе.

Я вражено поглянув на неї.

— Справді?

Кейсі кивнула.

— Справді.

Щось змінилося. Змінилося дуже швидко. Я відчув безодню. Безкрайній простір невідомості та страху. А тоді безодня раптом зникла. Я неймовірно чітко побачив перед собою шлях.

— Добре, — сказав я, кивнув і всміхнувся. — Добре.

Завдяки цьому невеличкому досвіду я усвідомив, що, попри всі досягнення, ще маю багато чого навчитися.

— Ми всі маємо, — запевнила Кейсі. — Тому ми й тут.

Розділ 52

Ми з Кейсі повернулися в коло, що оточувало багаття. Майк грав на укулеле, а Туту навчала Джессіку й дівчат нового гавайського танцю.

Вони сміялись і співали. Енергетика була чудова.

— Сторінка п’ятдесят шоста, — сказала мені Кейсі.

Я спантеличено поглянув на неї.

Її погляд перейшов на мою книжку осяянь, яку я тримав у руці. Я швидко її розгорнув. На сторінках раніше не було номерів, а тепер я їх помітив. Охайно набрані, ніби їх там відразу надрукував виробник записника.

Я перевів погляд на Кейсі. Вона знизала плечима, а тоді підморгнула.

— Це тому, що ти збираєшся їх опублікувати, — пояснила Кейсі.

Мені точно ще треба було багато чого навчитись. Я перегорнув на п’ятдесят шосту сторінку.

«Місце народження не вибирають, зате вибирають місце проживання. Батьків не вибирають, зате вибирають оточення».

— Не можна завершити пригоду, не змирившись із тим, що означають ці слова, — зауважила Кейсі. — Не дозволивши собі робити такий вибір і йти далі. Не лише буквально, а й емоційно. — Вона кивнула на всіх інших. — Це одна з тих речей, які зараз усвідомлює Джессіка.

— Я вже дізнався, що це і є справжня свобода, — відповів я. — Коли людину не конче обмежують такі обставини, як місце її народження чи умови, у яких вона народилася. Це збагнули всі люди на моєму шляху, хто самостійно писав свою історію й визначав, як йому жити. І саме ці люди, мабуть, насолоджуються життям найбільше.

— Вони самі створили свій майданчик, — додала Кейсі.

Я кивнув.

Ми дійшли до вогнища. Майк дограв пісню на укулеле, а дівчата попадали на пісок. Вони досі реготали.

Майк побачив, що я тримаю свій записник осяянь, і поглянув на Кейсі.

— Ти йому сказала?

Кейсі кивнула.

Майк поглянув на мене.

— Що думаєш? Ми можемо бути твоїми першими клієнтами?

Я всміхнувся й кивнув.

— Однозначно.

Майк усміхнувся у відповідь.

— Чудово. Може, колись тобі для мандрів уже не буде потрібно на рік повертатися до роботи. Ти зароблятимеш гроші на поїздки, пишучи книжки осяянь.

— Мені подобається ця ідея, — відповів я.

— Один мій друг написав книжку, і її опублікували безліччю різних мов, — докинула Джессіка. — Тепер він їздить і спілкується з читачами в усьому світі. Подорожі мій друг любить не менше, ніж ти. Тепер його мандри оплачують інші, і він від цього в захваті.

— Отож-бо, — сказала Кейсі. — Хтось уже це робить — чому б не зробити й тобі?

— Я тебе з ним познайомлю, — пообіцяла Джессіка.

— О, Всесвіт у дії, — додала Туту. — Чітко визнач, чого хочеш, і так ти ніби надішлеш сигнал у поле чистого потенціалу. Усе миттю стане на свої місця.

Розділ 53

У моїй голові завирували думки. Де й поділися колишні страхи та невизначеність!

Щоб мені платили за подорожі світом і спілкування з читачами, які любитимуть осяяння так само, як я… Це було б чудово. Мене пробрав дрож. Ідея була правильна. Моє тіло щойно це підтвердило. Якщо піду в цьому напрямку, на мене чекатиме велика пригода.

— Можна поглянути на твою книжку? — спитала Туту.

— Звісно, — відповів я й передав їй книжку.

Туту сіла на пісок і почала її гортати. Я сів і собі.

— Як ти, Кокосику?

Майк підійшов туди, де сиділи Емма та Софія. Час був пізній, і після їжі й танців дівчатка вже втомилися. Емма потягнула руки до Майка. Він підняв її та пригорнув до грудей. Поцілував у маківку.

— Час лягати спати?

Емма хитнула головою.

— Ще ні.

Майк сів на пісок. Донька пригорнулася до нього, притуливши голову до грудей. Софія підійшла до Туту й зробила те саме.

Туту всміхнулася й погладила Софію по голівці.

— Ось твоя книжка, Джоне, — сказала Туту й передала її мені. — Дякую, що дав подивитися.

— Та будь ласка.

— Якщо ти не проти, я можу допомогти, — додала вона. — Тут, на острові, у мене чимало друзів. Серед них і власники деяких готелів. Я вважаю, що твоя книжка дуже незвичайна. Люди залюбки читали б її, сидячи на пляжі, коли є час на роздуми. Я в цьому не впевнена, але, може, дехто з цих власників придбав би такі книжки, щоб роздавати їх відвідувачам.

Я не повірив власним вухам.

— Справді?

Туту всміхнулася.

— Справді. Зв’яжися зі мною, коли матимеш готові примірники, і я тобі допоможу.

Усе сталося дуже швидко. Це мене дивувало, хоч і не мало. Саме це я зрозумів після перших відвідин кафе. Якщо зосередитися на меті, знаючи, що це твій шлях, то допомогу знайдеш повсюди.

— Сторінка сімдесят перша, — сказала Кейсі й усміхнулася.

Я поглянув на неї й розгорнув книжку на сімдесят першій сторінці. Уголос прочитав те, що було там написано.

«Поглянувши на небо зоряної ночі, можеш побачити менш ніж 0,00000005% зірок у нашій галактиці. А це ж лише наша галактика. У світі є ще щонайменше сто двадцять п’ять мільярдів галактик. Якщо якась керівна сила здатна створити все це, то їй, звісно, до снаги й утілити твою мрію. Проси проводу й ушановуй те, що отримуєш, діючи відповідно до