Читати книгу - "Повернення до кафе на краю світу, Джон П. Стрелекі"

Я всміхнувся.

— Це я записав у Африці. Там як ніде добре дивитися на зорі. Чумацький Шлях чітко видно неозброєним оком. А з біноклем можна дивитися на окремі зірки й бачити, як вони пульсують блакитним, червоним, помаранчевим та іншими кольорами. То була моя друга поїздка в Африку, і коли я роздумував, куди помандрувати, хтось згадав, що Намібія просто унікальна й ні на що не схожа. Я ніколи про це не чув. Тому купив путівник Намібією, а коли мене питали, куди я збираюся поїхати наступного разу, казав, що думаю про цю країну. Не минало й тижня, щоб хтось не казав мені, що був чи жив там або має друга, який щойно звідти повернувся… Здавалося, Всесвіт просто стежить і чекає, коли я визначуся. Коли ж я визначився, усі зв’язки миттю оприявнились.

Я всміхнувся.

— Завдяки вам усім, здається, те саме вже відбувається з вашою ідеєю — перетворити мої осяяння на справжню книжку.

Джессіка поглянула на Кейсі.

— Це те, що ти пояснювала мені раніше, так? Саме це ти мала на увазі.

Кейсі кивнула.

— Ми проводимо кожну мить, кожну секунду в полі чистого потенціалу. Усі наші дії, хочемо ми того чи ні, надсилають якісь сигнали. Вони сповіщають поле чистого потенціалу про наші бажання. У такому разі Джон не просто мав низку осяянь. Вони були для нього досить важливі, щоб записати. Це породило певний сигнал. Коли ми спитали, чи можна поглянути на ці осяння, Джон радо поділився ними. Це також породило сигнал. На думку про те, щоб зробити з них книжку, Джон відреагував позитивно. Знову сигнал. Коли ти сказала про свого друга, який написав книжку й за гроші спілкується з читачами, він теж відреагував позитивно. Ще один сигнал. Ми зголосилися стати його клієнтами, Туту запропонувала допомогти… Усе це сигнали. Всесвіт дуже швидко помічає, як починає формуватися закономірність. І ти отримуєш ще більше того, що явно тебе цікавить.

— Знову, знову, знову забери мене… — стиха наспівала Туту й усміхнулася нам із Джессікою.

— Зрозуміла, — сказала Джессіка. — Якщо мене не влаштовує те, що я отримую, треба надіслати інакший сигнал. Почати класти в каное те, що справді має для мене значення.

Вона трохи помовчала.

— Я справді розумію.

Туту всміхнулася.

— Тоді в тебе щойно сталося чи не найважливіше осяяння з можливих.

Розділ 54

Майк узяв книжку осяянь і тепер швидко її гортав. Він усміхнувся.

— Що означає оце? — запитав Майк і прочитав уголос: — «Це просто машина».

Я завагався, а тоді позирнув на Джессіку, не кажучи нічого.

Майк усміхнувся знову.

— Може, вибрати щось інше?

— Просто… просто… — затнувся я.

Я скоса глянув на Джессіку. Вона, своєю чергою, дивилася на мене.

— Що таке? — запитав Майк.

— Він не хоче мене бентежити, — пояснила Джессіка й сказала мені: — Продовжуй.

— Я просто…

Джессіка засміялася.

— Ти не образиш моїх почуттів. Продовжуй.

Я всміхнувся.

— Гаразд. Є в мене один друг. Щоразу, коли я його бачу, він каже, що хотів би робити те, що роблю я. Дуже хотів би податися в мандри й побачити світ. Коли я вирушаю в якусь подорож, друг завжди каже, що зустрінеться десь зі мною, щоб я його повчив.

Однак ніколи не зустрічається? — спитала Кейсі.

Я похитав головою.

— Ніколи. А коли я питаю його про це, він каже, що не може відірватися від роботи. Або в нього на носі якийсь великий проект. Завжди щось знаходить. І це нормально. Тільки мого друга це дуже бентежить. Він справді хоче поїхати.

— Він може взяти перерву на якийсь час? — запитала Джессіка.

Я заперечно хитнув головою.

— Питав його про це. Проблема в тому, що мій друг витрачає майже всі зароблені кошти. Він бігає по такому собі зачарованому колу, не відкладаючи грошей і не відкриваючи для себе можливостей, а витрачає все, щойно отримує. А потім йому здається, що піти у відпустку неможливо.

— А коли буде про машину? — спитав Майк. Я був цілком певен, що він уже знає відповідь.

— Почасти він застряг на нинішній роботі через машину. Кілька років тому купив розкішну автівку — новісіньку, дуже блискучу й дуже стильну. У ній є всі примочки, які тільки пропонували в автосалоні. Відеоекрани, що допомагають здавати назад, сидіння з підігрівом, навігатор зі світовим покриттям… Краса. Як і його платежі. Додайте страхування та ремонт — і він щомісяця платить майже стільки, скільки я платив за оренду житла. Це все додається до витрат на життя, тож другові здається, що він не може взяти відпустку. Особливо, щоб робити те, чим я займаюся цілий рік. — Я знизав плечима. — Це нормально. Я не засуджуто ні його, ні жодну іншу людину в такому становищі. Їхнє життя — їхній вибір. Утім, не думаю, що він усвідомлює, як сильно такий вибір обмежує його свободу вибору в іншому.

— Наприклад, чи поїхати з тобою в мандри, — додала Туту.

Я кивнув.

— Точно. Якби він був фанатом автівок, це була б інша річ. Однак він ним не є. Або якби в нього було безліч можливостей посидіти за кермом, а їх немає. Він живе в місті й повсюди їздить на таксі. Тож автівка просто стоїть на паркувальному місці в гаражі. А за нього він також мусить платити щомісяця.

Я ще раз знизав плечима.

— Мій друг витрачає гроші імпульсивно. Бачить щось, хоче й купує. А за кілька днів чи місяців ця річ губить шарм. Тож користі від неї небагато, а реальна ціна чимала. Якщо чесно, я вважаю, що ця машина в нього, шоб хизуватися. Він намагається зробити заяву комусь про щось.

— Долучитися до клубу, у якому насправді не хоче перебувати, — сказала Джессіка й поглянула на Кейсі.

Я кивнув.

— Чудово сказано. Я ніколи не думав про це в такому ключі, але так. Гадаю, у його випадку це дуже влучно. Коли я бачив друга востаннє, він знову розповідав, як сильно хотів би збиратися в дорогу, щоб поїхати зі мною в мандри наступного разу. А я знав, що цьому не бувати.

Я всміхнувся.

— Зате, поки він бідкався, у мене сталося чергове осяяння.

— Яке саме? — спитала Джессіка.

— Культура найзавзятіше нав’язує нам думку про зв’язок успіху чи щастя з кількістю грошей у людини чи з тим, якими речами вона володіє. Подорожуючи світом, я зустрічався з багатьма різними людьми. Хтось мав купу грошей, а хтось не мав зовсім. Ті люди навчили мене такого: по-справжньому важлива цінність — це не гроші, а хвилини. Статки — це