Читати книгу - "Гра в кохання , Міра Лей"

- Ти мені нічого не хочеш сказати? - запитує дівчина, як тільки ми зайшли в приміщення гуртожитку. 

- Маша, я обіцяю, що розповім тобі все, тільки завтра - знервовано відповідаю, сподіваючись що подруга погодиться. 

Насправді, я не знала, як правило пояснити ситуацію що склалася. З одного боку я не хотіла їй брехати, але і всієї правди розказати теж не могла. 

- Ну добре! Тільки завтра Бондаренко, ти від мене не відвертишся! 

- Обіцяю! - весело відповідаю піднімаючи руки в гору.

Я попрощалася з подругою і швидко направилася в кімнату, де дівчата як раз пили чай. Я попросила щоб мені також зробили, взяла з тумбочки зошит в який поклала розв'язанні завдання і пообіцявши що скоро повернуся вийшла з кімнати. 

Коли я вийшла на вулицю, то завмерла від шоку, адже побачила Левицького,  який стояв біля своєї машини і про щось розмовляв з Андрієм. Так, і якого ... тут відбувається? - пронеслось в моїй голові й довго не думаючи я швидко направилася в їх сторону. 

- О, привіт кохана. Ти швидко! - сказав Макс, як тільки побачив що я наближаюся до них. І подавши мені руку притис до себе і легко поцілував у губи. 

Це був короткий та не винний поцілунок, та все ж від несподіванки я трохи розгубилася і здається все обличчя залилося краскою. Андрій від дій Левицького скривився та все ж привітався до мене.

- Привіт, Настя! - сказав хлопець дивлячись на руки Максима які обнімали мою талію. 

- Привіт - ніяково видаю. 

- Ну, що ж думаю нам пора - швидко каже Макс, тягнучи мене за руку до своєї машини. Я ж не розуміючи, що відбувається просто іду слідом. 

- Так, стоп. Ти куди? - здивовано запитую, розуміючи що хлопець виїжджає на дорогу. 

- Тепер, ми просто змушені деякий час зникнути, щоб не виникало підозри що в нас побачення - спокійно пояснює хлопець, не зводячи погляду з дороги. 

- Я взагалі то, не збиралася з тобою нікуди їхати - грубо відповідаю, складаючи руки на грудях. 

- В мене теж інші плани були, та що поробиш. Так куди їдемо? Кафе, ресторан, клуб? -  як би мені не хотілося в це вірити та  Макс правий. Крім того, це в моїх інтересах, тому трохи подумавши пропоную місце в якому хотілося побувати знову.

- Давай туди, де ми були минулого разу - хлопець декілька секунд уважно дивиться на мене, а тоді схвально киває.

Як і минулого разу, спершу ми заїхали на заправку. Левицький знову взяв для нас гарячі напої, ще якийсь пакет. Через декілька хвилин ми були уже на обриві. Я вийшла з машини і відразу зрозуміла, що довго посидіти тут не вдасться, оскільки вечори уже доволі прохолодні.

- Вдягни мій худі, а то простудишся! - наче читаючи мої думки каже хлопець простягаючи мені річ, темно синього кольору.

Така уважність хлопця мене не аби як здивувала. Проте, простудитися мені аж ніяк не хотілося. Саме тому швидко одягаю худі. 

- Тримай своє лате - каже Макс, даючи мені стаканчик - І, я тут купив ще сирні тістечка і круасани, подумав можливо ти голодна - додає хлопець, простягаючи мені пакет. 

Сказати що я була здивована, це нічого не сказати. Тільки зараз я зрозуміла, що дуже помилялася що до цього хлопця. Ще тиждень тому, я вважала його зарозумілим снобом, і свято вірила, що це правда. Та зараз перед собою я бачу зовсім іншу людину - турботливого та милого хлопця. І єдине питання яке мене зараз цікавило це - невже він так старається тільки заради того, щоб я добре зіграла свою роль?

А ще я й справді була дуже голодна, тому довго не думаючи, все ж дістаю сирне тістечко й відкушую шматок. 

- До речі, тримай свої розв'язки - кажу простягаючи листочки.

- Дякую, скільки з мене ? - питає хлопець, розглядаючи листочки з розв'язком. 

- Ні скільки.. - твердо відповідаю відпиваючи своє лате. 

- Е ні, так не піде, людина сиділа, розв'язувала, то що виходить задарма старалася? - серйозно каже хлопець. 

- Кажу тобі все гаразд, завдання були не важкі  - запевняю я.

- Добре, скажи хто, я сам розберуся! - здається хлопець навіть не припускає думки, що це розвязувала я.

- Це не важливо, вважай це подякою за суботній вечір - Хлопець не задоволено хмуриться і вже хоче щось сказати проте, я швидко переводжу тему - До речі, про що ти говорив з Андрієм? - серйозно запитую я, згадавши що бачила їх разом. Хлопець помітно напружився, декілька секунд подумав, а тоді відповів.

- Та так, перекинулися декількома словами.

- І все-таки? - наполягаю я.

- Я щось жодного разу не бачив його в університеті. На якому він факультеті вчиться? - замість відповіді, запитує хлопець. 

- Він вже не студент.

- Але ж, я часто бачу його біля гуртожитку, думав він там живе. 

- Так і є. Він раніше в нас навчався, а після закінчення так і залишився жити в гуртожитку.

- Зрозуміло. Так ти розкажеш чому ви розійшлися? - питає хлопець і зацікавлено дивиться на мене.

- Чому це тебе так цікавить?

- Не знаю, хлопець так страждає після того як ти його пркинула! - каже Левицький знизуючи плечима - Просто стало цікаво, чому ти його покинула!  

- А з чого ти взяв, що це я його покинула? - з цікавістю запитую, переводячи погляд на хлопця. 

- В сенсі? - здивовано запитує хлопець, дивлячись просто в очі. Я глибоко вдихаю холодне повітря і таки відповідаю. 

- Так. Ти все правильно зрозумів. Ініціатором розриву був Андрій!

- Чому?

- Не знаю. Він не пояснив, а я й не питала - тихо відповідаю, розглядаючи дивовижний краєвид.

- Чому? Тобі не було цікаво?

- Було звичайно, але бігати за ним та щось вимагати? Для чого? Крім того, ми зустрічалися лише три тижні, тому звикнути до нього, на щастя, я не встигла.

- Тобто ти так і не знаєш чому?